Як сприймають Тараса Шевченка за межами України?

Тарас Шевченко висловив ті думки, які реалізуються сьогодні – зазначили учасники міжнародної відеоконференції «Сприйняття Тараса Шевченка за межами України», яка відбулася 27 лютого 2014 року.

Її організатори – Луганський та Сіверський центри післядипломної освіти, Сіверський інститут регіональних досліджень, Київський офіс Інституту Кеннана зібрали для розмови представників восьми країн: Бразилії, Польщі, Естонії, Росії, Румунії, США, Казахстану, України, аби поспілкуватися щодо рецепції Кобзаря за межами батьківщини.

«Ми далеко не все знаємо про Т. Шевченка. Тому спілкування з представниками інших країн дозволяє набагато глибше зрозуміти сутність його образу, сприйняття його творчості, вшанування його пам’яті та й загалом його значення як людини і як митця для нащадків», – зазначив під час відкриття заходу директор Сіверського центру післядипломної освіти, кандидат історичних наук Володимир Бойко.

Учасники відео-конференції – науковці, викладачі чернігівських вищих навчальних закладів, державні службовці, журналісти – дізналися про те, як відбувається вшанування пам’яті Т. Шевченка в країнах Європи, Азії, Америки, які заходи проходять з цього приводу, які наукові студії і в яких навчальних закладах світу присвячені Великому Кобзарю.

Також спілкування під час відеоконференції дозволило глибше зрозуміти специфіку ставлення до Т. Шевченка серед представників української діаспори, громадян інших національностей, політичних, наукових кіл тощо.

Наприклад, «напружені відносини між Україною та Росією формують сприйняття Шевченка в Росії», – зауважив провідний науковий співробітник Інституту Європи РАН, керівник Центру українських досліджень, головний редактор журналу «Современная Европа», кандидат історичних наук Віктор Мироненко. До того ж, сприйняття Т. Шевченка різне в різних соціальних прошарках Російської Федерації: від суперечливо-ворожого у владних колах до доволі позитивного в колах інтелігенції.

В Німеччині рецепція Т. Шевченка має давню традицію. Німці активно досліджують його філософію, зв’язок з німецькими романтиками, рецепцію його творчості. «Для мене Шевченко – це ікона» – підкреслила ректор Українського вільного університету в м. Мюнхен (Німеччина), професор Ярослава Мельник.

На відміну від Європи, в США не дуже знають про Шевченка та й про Україну загалом. Але, як наголосив директор Київського офісу Інституту Кеннана Центру міжнародних досліджень ім. В. Вільсона, кандидат філологічних наук Ярослав Пилинський, для представників української діаспори Шевченко залишається символом свободи.

Дуже шанований Т. Шевченко і серед української діаспори в Бразилії. На думку викладача-емеріта Католицького університету штату Багія, (м. Сальвадор) Маргарити Бжеської, Т. Шевченко став апостолом української національної революції. Також учасники конференції запросили пані Маргариту, яка є донькою відомого українського громадського діяча Романа Бжеського, відвідати батьківщину свого батька – Чернігів.

Невідомі факти біографії Т. Шевченка, перипетії його перебування на їх території розкрили представники Польщі та Казахстану. У Казахстані Шевченка сприймають як «сина двох народів». Йому вдячні за популяризацію народних традицій, історії та природи Казахстану, що знайшло свої відображення в численних картинах та художніх творах. До недавнього часу назву «Шевченко» носило м. Актау, в якому діє музей та туристичний маршрут, присвячений Великому Кобзарю.

Голова українського товариства «Стожари» (Конгрес українців Естонії), м. Марду Ганна Смірнова (Мікульська) розповіла про перебування Т. Шевченка в тогочасному Ревелі (Талліні), коли він їхав з Петербурга до Стокгольма.
Добре знають Тараса Шевченка і в сусідній Польщі, де його ім’я носять школи, державні установи, вивчається творчість та проводяться творчі вечори.

Наостанок учасники заходу ще раз підкреслили неоднозначність постаті Великого Кобзаря та його сприйняття; глибокий духовний вплив на подальше життя українського народу та інших країн, пов’язаних з його долею, а також своєчасну появу цієї визначної особистості саме в той момент, коли питання про подальше існування української нації постало надзвичайно гостро.

Людмила ЧАБАК