реклама партнерів:
Головна › Новини › КУЛЬТУРА

Як я возив Вінграновського до Чернігова (до ювілею)

06-Лис-16 900 1.0 1
Тоді ми організовували просвітянські зустрічі і до Чернігова запрошували видатних українців, щоб набратися їх духу і піднестися своїм духом.

Микола Вінграновський останній з десяток років чи й більше жив затворником у квартирі на Чкалова і я не дуже й сподівався його вицапати. Проте телефонічно він зразу ж погодився, поставивши лишень умову, щоб машиною відвезти його туди й назад (боліла нога). Машину дав Дмитро Іванов, редактор "Гарту".

І ось я в квартирі класика. Він зустрічає у якомусь східному халаті, під стінкою стоїть шабля ("руку треную" - каже) і єдина та досить велика ікона нашого святого Феодосія Чернігівського. Ми дискутуємо щодо зображення, бо Микола Степанович був переконаний, що то чи не Миколай - українські письменники завжди були слабкі у православній вірі...

Рушаємо. Біля станції метро "Лісова" ( а тоді ще "Піонерська") він зупиняє машину, дає мені гроші і просить купити з десяток пляшок пива. Я дивуюся - нащо так багато? Вінграновський незворушний: "А воно шо - вкисне?!".

...Зустріч проходила в музеї Михайла Коцюбинського і зала була з людським натоптом. Як Вінграновський читає свої поезії - це треба було бачити чи хоча б чути! Слава Гураму Патріашвілі, що він записав цілий фільм про Вінграновського - бо цього учня Довженка, цього генія поетичних образів, цю романтичну душу, розпросторену у широкому і повільному тілі, треба бачити.

Читав віршів у Чернігові Вінграновський мало і причиною тому ...жінки. Вони своїми жалісливо- приторними побажаннями відібрали весь час, виділений на зустріч і ми, слухачі, замість набиратися соковитої поезії Вінграновського, терпіли пусті словеса чернігівських завсідниць культурних заходів, що тішилися від своєї приступності до Вінграна замість зачудування його словом.

Це був останній візит Миколи Вінграновського до Чернігова. Ще запам'яталось як поправив мене, коли я вжив термін про нуворишів- хапунів "нові українці": "Не кажи так, Василю! Вони - нові малороси!".

Василь ЧЕПУРНИЙ

* * *

Вже ночі під листопадом ночують,
Примерзла опустилася латать,
І щуки воду слухають — не чують,
І снігурі поміж сніжинами летять.

Сміється заєць з морквою за вухом,
Зеленим носом ловить сніженя…
І пахне шишка біля себе сухо,
І степ лежить від мене — до коня…

Тим часом ніколи: вісімдесятим ліком,
Двадцятим віком почнемось — нема!..
Учоренько тут басувало літо,
Тепер дивися: молода зима!

І стежка вже не лащиться під ногу,
І не співає — каркає лиш птах…
Взуваймось добре на свою дорогу,
Вдягаймось тепло на зимовий шлях.

Я обніму тебе. Тебе я обнімаю.
Мій білий подих на твоїй руці,
Холоне мла. І каже: облітаю, —
То каже мак.

1976

* * *

В ясновельможному тумані,
Де під березою бугор,
При всій-усій своїй осанні
Коронувався мухомор.

І стала глибша і свіжіша
Качачо-гусяча ріка,
Ожина стала ще ожіша,
Горіх, так той свого горішшя
Вже ж натрусив — земля в дірках!

І раптом запалахкотіли
Раптовим золотом гаї,
Заоглядались, поніміли,
Мов не тутешні, не свої,

Бо в золотій жовтневій рані,
Де під березою бугор,
В ясновельможному тумані
Коронувався мухомор!

1980

* * *

Коли моя рука, то тиха, то лукава,
В промінні сну торкнеться губ твоїх
І попливе по шиї і небавом
З плеча на груди, із грудей до ніг…

Коли твоя рука солодка, ніби слава,
Червонооким пальчиком майне
В лимонній тиші і коли мене
У темну глибину повергне темна слада —

У білій лодії тоді ми пливемо
По водах любощів між берегами ночі:
І голоси у гніздах ластівочі
Стихають тихо… Золоте кермо

Заснуло! хмарини понад полем,
І спить рука в руці, і на щоці
Краплина щастя, виказана болем,
До ранку світиться…

1965


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Василь Чепурний, просвітянські зустрічі, музей Коцюбинського, Вінграновський


Читайте також



Коментарі (1)
avatar
1
Дякую за спогад, Василю!
avatar