Грозовий перевал

Я – сторож злив. Доглядач бурь. Приборкувач гроз. Дозорець ураганів.

Усе наготові – відра, черпаки, ночви, помпа, матраци, набиті піском. Сидиш при вікні на мансарді, підпираючи поглядом небо, пописане громовицями. Денне чування. Бурі приходять, як жінки, без попередження й прощання, зате вимагають повної уваги і поваги. Це не можна відвернути, це слід прийняти як стихійне лихо. І при цьому пильнувати тили – щоби води не хлинули в підвал. Там мішки, овочі, посуд, інструменти, причандалля, вина, консерви, але це – пусте. Головне – книги! Причому твої. І їх чекають завтра на Новій і старій пошті, в Ін Таймі, Міст-експресі, Делівері і в Делавері (штат США)…

Сидиш і дивишся на чергову хмару, як Порох на Юлю: пронесе чи ні. Тут, у піддашному гнізді, поміж дощами формується сезонна філософія. Приміром, що темні хмари в небі ти не розженеш, але темні думки в голові розвіяти можеш. Свої. І хтозна, що важливіше…

Грозовий перевал червня.

"Збирання попілинок".

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ