Гострі нотатки про ...похорон
На цю тему намагаються не говорити, миттєво набуваючи скорботно- сумного вигляду маски на обличчі. Проте смерть - такий же природний і невідворотний процес, як і народження. Щоправда, зарозуміле людство придумало нелюдський спосіб відвертати народження, але тут мова про інше...
Після похорон видатних чернігівців, почесних громадян міста, єдиних у нас народних художників Анатолія Шкурка та Володимира Ємця мусимо сказати: не годиться прощатися з такими людьми в закапелках моргу! Не годиться! Для цього є церква, якщо не хочуть родичі Божого храму - є філармонія чи театр, чи якісь інші відкриті публічні заклади, де можна було би прийти з квітами чи вінком і спокійно, з достоїнством для померлого попрощатися з ним. Тим паче, що згадані вище достойники були українськими патріотами і Катерининська церква, думаю, відкрила би свої двері для проводжання померлих у місце, де нема ні журби, ні зітхання, а життя безконечне...
Анатолія Ничипоровича Шкурка ховали у вишиванці. Але над ним ламзав московський піп - нікого не коробить така невідповідність?! А ще й коли на труну "тамада" похоронного церемоніалу висипала з кулька "запечатану" попом МП землю - мене пересмикнуло: їм лінь і на цвинтар приїхати, головне - гроші взяти... Добре, що хоч Володимира Ємця проводжав в останню путь настоятель української церкви - о. Роман Кіник і робив це достойно. Достойність та підсилювалася похованням поруч - після відспівувавння у кладбищенській церкві московського патріархату ховали якогось промоскоського директора: попам з МП навіть ліьнки проїхати від початку Яцево, де церква, до могили на краю його...
Кажуть, все вирішують родичі. Що ж, дуже часто родичі великої людини не на рівні величі свого родича. Тому треба писати заповіти. Щоправда, відомого в Чернігові поета, журналіста і краєзнавця, що заповідав поховати себе в рідній Рудці - відтарабанили таки на величезний поховальний колгосп "Яцево". Але то вже питання їх совісті, що не виконали останню волю покійного...
А ще спостереження: Бог таки має почуття гумору - Шкурко і Ємець були непримиренними за життя, а тепер опинилися поруч. Могилами. Та й померли майже одночасно.
...І я гордо дивлюся на могилу побратима Валерія Сарани, що недалеко від них - і відспівали ми його в церкві, і священник могилу "запечатував", і був, звісно, він з української церкви. А тепер козацький хрест на могилі Сарани гордо біліє пам'яттю про славного сина українського народу. Підійшов відомий мистецтвознавець, коли ховали Анатолія Шкурка, глянув: "А, мальтійський хрест!". Мальтійський вони знають, а козацького - дастьбі. Тому й ховають художника у вишиванці мід московське гундосіння...
Василь ЧЕПУРНИЙ
Після похорон видатних чернігівців, почесних громадян міста, єдиних у нас народних художників Анатолія Шкурка та Володимира Ємця мусимо сказати: не годиться прощатися з такими людьми в закапелках моргу! Не годиться! Для цього є церква, якщо не хочуть родичі Божого храму - є філармонія чи театр, чи якісь інші відкриті публічні заклади, де можна було би прийти з квітами чи вінком і спокійно, з достоїнством для померлого попрощатися з ним. Тим паче, що згадані вище достойники були українськими патріотами і Катерининська церква, думаю, відкрила би свої двері для проводжання померлих у місце, де нема ні журби, ні зітхання, а життя безконечне...
Анатолія Ничипоровича Шкурка ховали у вишиванці. Але над ним ламзав московський піп - нікого не коробить така невідповідність?! А ще й коли на труну "тамада" похоронного церемоніалу висипала з кулька "запечатану" попом МП землю - мене пересмикнуло: їм лінь і на цвинтар приїхати, головне - гроші взяти... Добре, що хоч Володимира Ємця проводжав в останню путь настоятель української церкви - о. Роман Кіник і робив це достойно. Достойність та підсилювалася похованням поруч - після відспівувавння у кладбищенській церкві московського патріархату ховали якогось промоскоського директора: попам з МП навіть ліьнки проїхати від початку Яцево, де церква, до могили на краю його...
Кажуть, все вирішують родичі. Що ж, дуже часто родичі великої людини не на рівні величі свого родича. Тому треба писати заповіти. Щоправда, відомого в Чернігові поета, журналіста і краєзнавця, що заповідав поховати себе в рідній Рудці - відтарабанили таки на величезний поховальний колгосп "Яцево". Але то вже питання їх совісті, що не виконали останню волю покійного...
А ще спостереження: Бог таки має почуття гумору - Шкурко і Ємець були непримиренними за життя, а тепер опинилися поруч. Могилами. Та й померли майже одночасно.
...І я гордо дивлюся на могилу побратима Валерія Сарани, що недалеко від них - і відспівали ми його в церкві, і священник могилу "запечатував", і був, звісно, він з української церкви. А тепер козацький хрест на могилі Сарани гордо біліє пам'яттю про славного сина українського народу. Підійшов відомий мистецтвознавець, коли ховали Анатолія Шкурка, глянув: "А, мальтійський хрест!". Мальтійський вони знають, а козацького - дастьбі. Тому й ховають художника у вишиванці мід московське гундосіння...
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |