Гіркий чай

Тривожною дорогою завітав приятель. Я заварив чай.
«Уже місяць як не можу пити чай із цукром», – сказав він.
«А мед?»
«Тим більше».
Розмова наша була гіркувата, як чай. І таким же терпким було мовчання. Згадували спільних знайомих – хто де, і хто вже ніде. І про тих говорили, хто все це спричинив, і хто, і що може цьому зарадити. І як.
«Може, трохи коньяку?» – запитав я.
«Давай уже після війни», – сказав він.
«Гаразд. Хай набирається витримки…»

"Чарунки днів", Мирослав Дочинець