Геннадій Касьянов: «Поема «Гайдамаки» — не про кров»
Чернігівський Молодіжний театр готує постановку поеми «Гайдамаки» Тараса Шевченка. 11 березня відбудеться прем’єра. Директор і художній керівник театру Геннадій Касьянов (на фото) розповів про формат вистави та своє сприйняття Шевченка. — Як виник задум поставити «Гайдамаки», і чому обрали саме цей твір у Шевченка?
— Ще минулого року ми придумали проект «читання п’єс». У багатьох театрах такі читання влаштовують. Зробили першу виставу такого типу в приміщенні бібліотеки — «Мармур» Бродського. А потім я подумав, що треба щось поставити на велику сцену. Спочатку думав, що це буде щось із Маяковського, перечитав його і дійшов висновку: мені це не до часу. Один актор запропонував: «Давайте зробимо «Гайдамаки», це дуже красиво». Я прочитав цю поему і вирішив, що будемо робити. Ми не ставимо поему заради якихось свят чи задля звітів. Нас ніхто не примушує, поставити «Гайдамаки» була наша власна ініціатива.
— Як відбувався процес роботи, чи виникали складнощі?
— Коли беремо до постановки якийсь твір, ми дуже доскіпливо вивчаємо все, що з ним пов’язано. Я прочитав те, що є про Шевченка, зокрема книгу відомого літературознавця і дисидента Івана Дзюби. Вона ґрунтовна, точна, цікава і об’ємна. Крім того, ми читали історичні джерела, які стосуються того часу, що описує Шевченко. І читали про час, коли Шевченко писав поему. Потім ми вивчали кожне слово, особливо незнайоме, застаріле, що воно означає. Потім ми почали займатися наголосами. Хотілось так дослідити твір, щоб не залишалось питань: ні історичних, ні літературознавчих, ні мовних. Журналістка Людмила Пархоменко допомогла нам скоротити твір. Бо повністю поему довелось би читати майже три години. За місяць роботи над твором ми дуже захопились ним, талантом Шевченка, його простотою і водночас глибиною.
— У чому значення чи актуальність Шевченка для глядачів?
— У геніальності. Річ не в тому, що він когось до чогось закликав. Річ в образах. Шевченко справді геніальний, бо десь на рівні підсвідомого, напевне, він відчував людей і Україну. У «Гайдамаках» відчувається цей дивний настрій впевненості в силі життя і нікчемності смерті. «Гайдамаки» — це живопис. Там є багато описів, коли автор бачить події ніби з космічної висоти. Там немає однозначних оцінок, «плоских» характерів. Усе складно, неоднозначно, життєво. Це твір про силу людського духу, несправедливість життя. Для виконання «Гайдамаків» ви вибрали незвичний для глядача формат… Це схоже на симфонічний оркестр. Актори сидять напівколом за пультами і годину читають, виконують пісні. У нас це називається ораторією для дев’яти голосів. Я довго думав над оформленням сцени. Зазвичай традиційно вішають портрет Шевченка, чи рушник, чи калину. Ми вирішили, що нічого на сцені не буде — лише сірий майданчик і актори у звичайних концертних костюмах. Щоб глядач залишився наодинці з поемою Шевченка і з нашим її трактуванням. На цю виставу немає черги за квитками. Але для нас неважливо, скільки глядачів прийде на виставу. Ми будемо це читати з великим задоволенням. До речі, у церкві служба йде, навіть якщо там нікого нема. І музей працює, навіть якщо немає
відвідувачів.
— Як Ви вважаєте, для того, щоб людина відчула, зрозуміла Шевченка, обов’язково читати літературознавчі праці чи достатньо самого лише «Кобзаря»?
— Я думаю, що варто прочитати ще книги про Шевченка. Хоча б ту ж книгу Івана Дзюби. Бо взагалі, коли хочеш краще зрозуміти будь-якого письменника, варто прочитати про нього. Нам для роботи це особливо важливо.
— Чи знайомились Ви з інтерпретаціями одіозного критика Олеся Бузини? Він звернув увагу на те, що в поемі «Гайдамаки» нібито багато крові, назвав поета за це вурдалакою і побачив у цьому підсвідомі агресивні бажання Шевченка, якийсь демонізм.
— Я чув про такі думки. Олеся Бузину я не читав. Не думаю, що це цікаво і потрібно. Краще звернутися до серйозних літературознавців. Мені часто доводилось чути, що «Гайдамаки» — кривава поема, в якій багато страшних сцен. Якщо так, то життя не менш страшне. Шевченко описував повстання, вбивства, а хіба не менш жорстокими були події Другої світової війни, чи хіба не було Авганістану? Шевченко написав із переказів свого діда, передав захоплення героїзмом народу. Він радів своїм героям, їх перемогам.
Узагалі «Гайдамаки» — це поема не про кров. Вона складна, у ній багато різних смислів, це скоріше твір про життя. Ми отримували величезне задоволення працювати над ним, тож коли закінчимо репетиції — буде сумно. Я не знаю, який це матиме вигляд перед глядачами, але добре, якщо вони відчують, зрозуміють те, що ми почерпнули у Шевченка.
Вікторія ГАВРИК
Фото Валерія СЕНЧУКА
| Читайте також |
| Коментарі (0) |