Франко, хемінгуєвщина і Україна

За відношенням до певних історичних подій та певних імперій, я завжди проводжу селекцію, розподіляючи людей на тих, хто проти мене й на тих, з ким можна було б піти у розвідку - Третій Рейх та ірландський визвольний рух, Британська Імперія та Реформація, танський Китай та всеєвропейське полювання на відьом у моїй особистій класифікації доповнюються громадянською війною в Іспанії.

Людина, якій до вподоби хемінгуйовщина, культ інтербригад, каталонський щоденник графомана Орвела та буцім-то трагична доля педераста Лорки, не може бути не лише моїм другом, але й навіть моїм співрозмовником. Серед українських, сказати б, "патриотів", ющенят, неоязичників та невиправних (пристрастних та істеричних) завсідників усіх можливих та не можливих майданів та недомайданів, дуже часто доводилося натрапляти на тих розумників, яким не подобається Франко через те, що він дружив з Гітлером та стратив Лорку (хоча про страту провінційного та мало знаного у тодішній Іспанії письменника-гомосексуаліста, Франко навряд чи знав, взагалі) й навіть на тих, що вірять у соціалізм із людьким чи то рилом чи то "обличчям", яким мала б ощасливити Європу іспанська революція.

Мої симпатії завжди будуть на боці фаланги, на боці іспанської армії, яка не зрадила присязі, на боці наварських селян, "що йшли у бій за Короля Христа", на боці ірландських, українських та російських добровольців, які воювали пліч-о-пліч із іспанськими націоналистами. Українським обожнювачам Хемінгуея та Орвела зайвий раз хочу нагадати, що ці два культові персонажі у барселонських та мадридських готелях перетиналися, віталися за руку та сиділи за одними столами із радянськими розвідниками та пропагандистами, які усього якимось трьома-чотирма роками раніше займалися приборканням України й тут йдеться не лише про голодомор. У мене все, панове.

Ігор СКРИПНИК