Європейський суд про право власності в Криму
ЄСПЛ: ВІДІБРАНА РОСІЄЮ ЗЕМЛЯ В КРИМУ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ВЛАСНІСТЮ УКРАЇНЦІВ
16 липня 2026 року Європейський суд з прав людини (Четверта секція) одноголосно ухвалив рішення у справі Bazhenov and Others v. Russia and Ukraine (заява № 20092/18 та 11 інших).
Рішення на перший погляд «технічне» — про землю, титули, право власності. Але за цією технікою стоїть принципова позиція, яку варто пояснити докладно, бо вона важлива для тисяч людей. Уряд України брав участь у цій справі як третя сторона.
Про що справа
У 2009–2010 роках українська влада Севастополя передала низку земельних ділянок на Південному узбережжі Криму у приватну власність громадян — під індивідуальну дачну забудову. Люди оформили право власності, отримали правовстановлюючі документи, дехто згодом продавав чи купував ці ділянки.
Після окупації, у 2015–2017 роках, російська влада через свої «суди» в Севастополі почала масово скасовувати ці титули. Аргумент: землі нібито були лісовими, а отже не підлягали приватизації, тому все — і первинне рішення української влади, і всі наступні угоди — недійсне. Ділянки «повертали» у власність держави. Без жодної компенсації.
Що вирішив ЄСПЛ
ЄСПЛ встановив порушення росією статті 1 Першого протоколу (захист власності) та статті 6 § 1 (право на суд, встановлений законом).
Логіка Суду — послідовне продовження великої міждержавної справи Україна проти Росії (щодо Криму) (2024):
Суцільне застосування російського «права» в Криму суперечить Конвенції. Тому воно не є «законом», а російські «суди» на півострові не є «судами, встановленими законом». Отже, скасування титулів не мало законної підстави за визначенням.
Ставлячи під сумнів юридичну дійсність первісного надання землі заявникам, російські «суди» посилалися на певні положення українського права. Однак свої оскаржувані рішення вони заснували на положеннях російського права. Російські «суди» також залишили поза увагою нормативні акти, ухвалені кримською місцевою владою для збереження наявних титулів власності за українським правом. Посилання на нібито порушення українського законодавства було використано виключно як на привід для виправдання подальшого скасування титулів за положеннями та на умовах російського права. Крім того, щодо однієї з заявниць ЄСПЛ зазначив, що, задовольняючи позов проти неї, російські «суди» поклали на неї відповідальність за статтею 461 Цивільного кодексу рф за нібито протиправні дії української влади, яка раніше надала цю землю.
ЄСПЛ наголосив , що заявники у цій справі не були одні в такій ситуації. Міжнародні матеріали свідчать, що велика кількість землевласників опинилася в аналогічному становищі.
Найважливіше: ЄСПЛ прямо встановив, що оскаржувані рішення не могли бути виправдані за міжнародним гуманітарним правом (МГП). Незалежно від того, відповідали вони українському праву чи ні, вони суперечили забороні конфіскації, встановленій статтею 46 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, доданого до IV Гаазької конвенції 1907 року, яка забороняє конфіскацію приватної власності на окупованій території. І підкреслив — ця заборона абсолютна, не має винятків ні з військових міркувань, ні з будь-яких інших. Тобто загальне гуманітарне право прямо застосовується до кримських земельних справ
Оскільки рішення російських «судів» недійсні, заявники залишаються законними власниками своєї землі, а позбавлення власності є триваючою ситуацією.
справи заявників не були заслухані судом, встановленим законом, оскільки російські «суди» діяли в Криму всупереч Конвенції, тлумаченій у світлі МГП.
Окремо: скарги подавались і проти України, у процесі Суд вилучив зі списку.
А тепер — важливий момент, який треба пояснити правильно
ЄСПЛ визнав неприйнятною скаргу однієї заявниці, яка придбала й зареєструвала землю вже за російським правом після окупації.
Це не означає, що ЄСПЛ визнав російську юрисдикцію над Кримом чи легітимність російського права.
Навпаки: логіка Суду прямо протилежна — оскільки російське право в Криму не є «законом» у розумінні Конвенції, угода, укладена за ним, не могла створити захищеного Конвенцією права.
Суд окремо зазначив, що це рішення не перешкоджає такій особі захищати свої права за українським правом. Українське законодавство залишається єдиним чинним правопорядком для Криму.
Простими словами: ЄСПЛ не легітимізував ані сантиметра російського «права» в Криму. Він сказав, що збудоване на ньому — юридичне ніщо.
Чому це важливо
Це рішення переносить висновки великої міждержавної справи на рівень конкретних людей і конкретних ділянок.
Воно закріплює як прецедент, що масове скасування прав власності в окупованому Криму — не низка «судових помилок», а протиправна адміністративна практика держави-окупанта, заборонена законами війни.
Масштаб — тисячі постраждалих. За даними ООН, лише перелік «націоналізованого» майна в Криму станом на 2017 рік містив понад 4 600 об'єктів нерухомості; за оцінками «Кримської платформи», у 2014–2017 роках конфісковано щонайменше 3 800 земельних ділянок.
Кожне таке рішення — це ще один задокументований пласт відповідальності росії й ще один елемент доказової бази для майбутнього компенсаційного механізму.
16 липня 2026 року Європейський суд з прав людини (Четверта секція) одноголосно ухвалив рішення у справі Bazhenov and Others v. Russia and Ukraine (заява № 20092/18 та 11 інших).
Рішення на перший погляд «технічне» — про землю, титули, право власності. Але за цією технікою стоїть принципова позиція, яку варто пояснити докладно, бо вона важлива для тисяч людей. Уряд України брав участь у цій справі як третя сторона.
Про що справа
У 2009–2010 роках українська влада Севастополя передала низку земельних ділянок на Південному узбережжі Криму у приватну власність громадян — під індивідуальну дачну забудову. Люди оформили право власності, отримали правовстановлюючі документи, дехто згодом продавав чи купував ці ділянки.
Після окупації, у 2015–2017 роках, російська влада через свої «суди» в Севастополі почала масово скасовувати ці титули. Аргумент: землі нібито були лісовими, а отже не підлягали приватизації, тому все — і первинне рішення української влади, і всі наступні угоди — недійсне. Ділянки «повертали» у власність держави. Без жодної компенсації.
Що вирішив ЄСПЛ
ЄСПЛ встановив порушення росією статті 1 Першого протоколу (захист власності) та статті 6 § 1 (право на суд, встановлений законом).
Логіка Суду — послідовне продовження великої міждержавної справи Україна проти Росії (щодо Криму) (2024):
Суцільне застосування російського «права» в Криму суперечить Конвенції. Тому воно не є «законом», а російські «суди» на півострові не є «судами, встановленими законом». Отже, скасування титулів не мало законної підстави за визначенням.
Ставлячи під сумнів юридичну дійсність первісного надання землі заявникам, російські «суди» посилалися на певні положення українського права. Однак свої оскаржувані рішення вони заснували на положеннях російського права. Російські «суди» також залишили поза увагою нормативні акти, ухвалені кримською місцевою владою для збереження наявних титулів власності за українським правом. Посилання на нібито порушення українського законодавства було використано виключно як на привід для виправдання подальшого скасування титулів за положеннями та на умовах російського права. Крім того, щодо однієї з заявниць ЄСПЛ зазначив, що, задовольняючи позов проти неї, російські «суди» поклали на неї відповідальність за статтею 461 Цивільного кодексу рф за нібито протиправні дії української влади, яка раніше надала цю землю.
ЄСПЛ наголосив , що заявники у цій справі не були одні в такій ситуації. Міжнародні матеріали свідчать, що велика кількість землевласників опинилася в аналогічному становищі.
Найважливіше: ЄСПЛ прямо встановив, що оскаржувані рішення не могли бути виправдані за міжнародним гуманітарним правом (МГП). Незалежно від того, відповідали вони українському праву чи ні, вони суперечили забороні конфіскації, встановленій статтею 46 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, доданого до IV Гаазької конвенції 1907 року, яка забороняє конфіскацію приватної власності на окупованій території. І підкреслив — ця заборона абсолютна, не має винятків ні з військових міркувань, ні з будь-яких інших. Тобто загальне гуманітарне право прямо застосовується до кримських земельних справ
Оскільки рішення російських «судів» недійсні, заявники залишаються законними власниками своєї землі, а позбавлення власності є триваючою ситуацією.
справи заявників не були заслухані судом, встановленим законом, оскільки російські «суди» діяли в Криму всупереч Конвенції, тлумаченій у світлі МГП.
Окремо: скарги подавались і проти України, у процесі Суд вилучив зі списку.
А тепер — важливий момент, який треба пояснити правильно
ЄСПЛ визнав неприйнятною скаргу однієї заявниці, яка придбала й зареєструвала землю вже за російським правом після окупації.
Це не означає, що ЄСПЛ визнав російську юрисдикцію над Кримом чи легітимність російського права.
Навпаки: логіка Суду прямо протилежна — оскільки російське право в Криму не є «законом» у розумінні Конвенції, угода, укладена за ним, не могла створити захищеного Конвенцією права.
Суд окремо зазначив, що це рішення не перешкоджає такій особі захищати свої права за українським правом. Українське законодавство залишається єдиним чинним правопорядком для Криму.
Простими словами: ЄСПЛ не легітимізував ані сантиметра російського «права» в Криму. Він сказав, що збудоване на ньому — юридичне ніщо.
Чому це важливо
Це рішення переносить висновки великої міждержавної справи на рівень конкретних людей і конкретних ділянок.
Воно закріплює як прецедент, що масове скасування прав власності в окупованому Криму — не низка «судових помилок», а протиправна адміністративна практика держави-окупанта, заборонена законами війни.
Масштаб — тисячі постраждалих. За даними ООН, лише перелік «націоналізованого» майна в Криму станом на 2017 рік містив понад 4 600 об'єктів нерухомості; за оцінками «Кримської платформи», у 2014–2017 роках конфісковано щонайменше 3 800 земельних ділянок.
Кожне таке рішення — це ще один задокументований пласт відповідальності росії й ще один елемент доказової бази для майбутнього компенсаційного механізму.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |