Епістола каві

Ану їх "к манахам", усіх наших шматалайників і халамидників!
Цур і пек їм, хто накручує, аби ми прикручували!
Гайда, люди добрі, до кавусі!
До кавички, до кавиці, до кавуленьки!

Не до того звичного автоматно-шалманного "еспресо-амерікано-капучіно-потанцювать", яке зазвичай прикро гірчить кінським каштаном, несамовито оддає погорілою стайнею і пудить серце так, що воно, бідака, тріпоче зацькованою пташкою десь у запотиличнику, нагадуючи тобі про твій вік, усі купно родові болячки та шкідливі звички. Коли після такого причастя тобі в уші хтось наче лящить Сиреною "а молодість не вернеться, не вернеться вона!" ще й одгупує у скронях "печатну" потойбічну ходу Камінного Господаря.

Ні, таку ерзац-каву теж "к манахам"!

Ми ж призволімося тим божественним напоєм, який безпремінно приголубить, розкрилить, надихне, стрепене, очистить, осяє і наснажить.

Тим дивовижним букетом, у якому безліч відтінків, тонів, напів- і чвертьтонів аромату не галасують, не калапуцькають, не перемішуються рідкою та густою фракціями, а доповнюють, оспівують, звеличують одне одного. Це та гармонія, яка народжує справжню симфонію смаку. Коли кавиця пахтить, шаріється пахіллям, усамобожується і нарешті дається твоїм устам ніжно, лагідно, сумирно, покірливо...

Валерій ЯСИНОВСЬКИЙ