Дугін і пустота

Ніколи б не подумав, що буду посилатися на «філософського натхненника» сучасного російського великодержавного шовінізму Дугіна. І не просто цитувати його - а радити прочитати статтю повністю. Чи навіть подивитися відео з його прямою мовою.

Якщо коротко - Дугін визнає, що у путінської Росії немає майбутнього. Що збудоване Путіним - це «потьомкінская дєрєвня», яка тішить око російських великодержавних шовіністів лише звіддаля. Як колись СРСР звіддаля тішив «борців за права трудящих».

А зсередини одне, як колись інше - прогниле. Бо брєжнєво-андроповські комуністи, «будуючи комунізм», не вірили в нього - і тому насправді нічого не будували, а «жили, под собою не чуя страны». Так само путіністи не вірять в «русский мир». Дугін ще вірить - у якийсь «паралельний». Але «колективний путін» - не вірить, чим до відчаю засмучує Дугіна.

Адже Путіну головне - всидіти до смерті в кріслі, щоби особисто не відповідати за вчинене.

А що буде після? Насправді до цього йому байдуже - бо своє місце десь у рядочку після Сталіна, Івана Лютого, Лєніна, Петра Романова і Катерини Алєксєєвни він застовпив. Одні будть його проклинати, інші - обожнювати, але доки існуватиме російська публічна історія, в ній його будуть вважати «вєлікім».

І йому, здається, не важливо яким - великим злодієм чи велико-державником. Головне - великим.

Бо така природа ординсько-московської державності: чим більше крові проллє правитель, чим більше страждань принесе своєму і чужим народам - тим більш великим його назвуть. І могилі кланятимуться, і пам‘ятники ставитимуть. Як зараз ставлять Лютому с Алєксєєвной...

У оточення ж Путіна та решти вмонтованих у його прогнилу систему - головним є бажання не збудувати щось, а просто ПЕРЕЖИТИ «національного лідера». Як Берія з Хрущовим прагнули пережити Сталіна.

З Путіним «путіністи» нічого кращого для себе не чекають - головне, щоб гірше не стало. Як Лужкову з Улюкаєвим. Чи Березовському.

Тільки от після Путіна - на відміну від усіх раніше перелічених «вєлікіх» тиранів Московії - не залишається хоча б надії. Окрім як надії на чудо Боже.

Бо те майбутнє, яке будує решта нормальних країн, у РФ дискредитоване «ліхімі 90-мі» й теле-путінізмом. На майбутє, що його будують різні автократії, післяпутінська РФ не здатна ані економічно, ані ідеологічно. Як фарбований танк на п‘єдесталі не здатен ні до чого, окрім як бути іржавіючим пам‘ятником самому собі.

І саме цю пустоту й безнадію транслює Дугін.

Чим додатково допомагає нам залишатися впевненими в перемозі України. Адже ми, попри все, прагнемо рухатися вперед. Ми маємо надію на краще - нехай хто як особисто це «краще» уявляє.

Програє той, хто внутрішньо програв.

Путінська РФ вже програла. І її «пророк» Дугін сповістив це.

Архієпископ ЄВСТРАТІЙ (ЗОРЯ)

https://izborsk-club.ru/14863