Дорогою через Батурин

Кулясті верби котяться до сходу,
що має присмак диму й вишняку.
І входиш в Сейм, як у Йордань-ріку,
і спинишся – ні ходу, ані броду.

А ззаду підганяє вечір-ніч:
Шукай тепла, де прихисток і мури.
За стінами дерев мовчить Батурин.
і тиша ця, як по живому – ніж.

Луги-луги, немає вам заміни.
Тополя тріпотить, як знамено.
Тут, кажуть, б’ється серце України,
що вирване було колись давно.

Тепер же повиводились і тіні
отих часів, що з ворогом на «ти».
Лиш послання на листі тополинім
і птиці, що озвучують шрифти.

Світ осені, допоки сміє око…
Пролито хмар скажене молоко.
Збирається на дощ. Кричить глуха сорока.
Тримайтеся, луги. Бувай і ти, ріко.

Теодозія ЗАРІВНА