Донецький архієпископ:" Хай мені хтось скаже, що в КП нема благодаті!"
- Владико, Ви народилися в Єнакієвому, виростали і навчалися на Донеччині, де, як відомо, нема традиції плекання української духовності, а от – стали українським священиком… - …До того ж, я росіянин, і в нас у роду нема українців. Мій батько – військовий, мама – хірург. На мій вибір вплинула складна життєва ситуація. На мене напали з ножем, жорстоко порізали. Я пережив клінічну смерть, не ходив, втрачав зір. Лікарі казали, що в кращому разі решту життя я проведу в інвалідному візку. Але до мене приїхав український священик, який мене причастив і пособорував. А за якийсь час я став на ноги, зір повернувся. Я подумав: хай мені тепер хтось скаже, що в Українській церкві нема благодаті. Із 1992 року я в УПЦ КП.
- Чи дотримуєтеся Різдвяних традицій?
- Один старий священик отець Іван казав мені: "Сергію, треба щоб на Святвечір родина готувала 12 страв. Але важливіше, щоб ці 12 страв були не тільки в тебе, а й у бездомних, сиріт, калік – от коли ти всіх, кого зможеш, нагодуєш, тільки тоді це буде справжнє Різдво Христове. Відтоді щороку ми знаходимо гроші і купуємо подарунки, солодощі і зі священиками їдемо до інвалідів, сиріт, до притулку. Уже впродовж 15 років дотримуємося традиції: одягаємо костюми героїв вертепу, беремо скрипку, акордеон, барабан і прославляємо Христа. Зібрані кошти йдуть на підтримку бідних. Як сказано в Святому Письмі, не кожен, хто каже: "Господи, Господи!", – наслідує царство небесне. А ще Христос казав: "Ваша віра без ваших добрих справ – мертва." У вертепі я особисто беру участь. Знаю, коли я йду – усі священики йдуть.
Я служу на Донеччині в сані священнослужителя з 1992 року. Побудував багато церков, брав участь в реєстрації багатьох парафій, тепер відкриваємо дитячий центр, маємо будинок для людей похилого віку – хоспіс, де живуть невиліковно хворі й ті, від кого відмовилися рідні. Ідея створення такого будинку виникла тоді, коли багато людей зверталися в Церкви до наших священиків з проханням перезимувати-прохарчувати. У мене давно була мрія збудувати такий притулок, мав переконання, що Церква має займатися і благодійністю. Не тільки молитися і проповідувати, як треба ближнім допомагати, а й самій Церкві виявляти милосердя, самій бути прикладом для парафіян. Будинок милосердя існує 15 років. Зараз там живуть близько 50 осіб – літніх людей – самотніх або від яких відмовилися діти, онкологічно хворих. Ми надаємо й медичну допомогу, і соціальну, працюють волонтери, чергують священики і їхні дружини. Ми облаштували все так, щоб не відчувалося "притульщини". У кожного своя келія. На свята накриваємо столи, співаємо піснеспіви.
Загалом в архієпархії налічується близько сотні парафій, два монастирі, один притулок, біля 30 недільних шкіл, де священики викладають християнську етику, є братство ім. Петра Калнишевського в Донецьку, є священики-капелани, які допомагають в лікарнях і тюрмах, є благодійні їдальні при парафіях, паломницький комітет – возимо людей по святих місцях.
Повністю інтерв'ю архієпископа Донецького Української православної церкви Київського патріархату Сергія читайте тут: Свобода| Читайте також |
| Коментарі (0) |