Доки хлопці в окопах, ці "зшивають страну"...
Люди, Ви читали цю передноворічну статтю? Ні? Ммм. Які в нас, виявляється, досягнення!
https://www.2000.ua/v-nomere/derzhava/realii/imja-prozy.htm
Поки хлопці сидять в окопах, по них луплять гради, їх беруть у полон і катують, поки вони тримають лінію оборони, щоб ми жили під мирним небом, поки хлопці і дівчата платять там за наше мирне небо своїми життями, ми в цей час за їхніми спинами під тим мирним небом зшиваємо Україну, Росію і Білорусь ниткою в єдіную страну, общую культуру, общую історію. Зшиваємо елегантно, зшиваємо красиво, зшиваємо поетично через спільні культурологічні проекти.
Хто зшиває? Наприклад, українські поети, українські художники, українські театрали. А що, співакам можна не помічати війну «музика внє палітіки», а поетам, художникам і театралам нізя? Виявляється, можна. Виявляється, українська приказка: «Та я з ним на одному гектарі не сяду» – фі, яка некультурщина для творців високого українсько-російського мистецтва.
«Та що сталося?» – запитають читачі. Відповідаю. Прочитала статтю. Внизу посилання. Про спільні культурні проекти між Україною, Росією і Білоруссю. Цитую, ці культурні проекти є: «продуктивной площадкой для трехстороннего СОТРУДНИЧЕСТВА, благодаря чему творческие связи, которые, естественно, никуда НЕ ИСЧЕЗЛИ, несмотря на политику КОНФРОНТАЦИИ, реализуются в СОВМЕСТНЫХ программах, наглядно иллюстрируя ЗАИНТЕРЕСОВАННОСТЬ ОБЩЕСТВА в подобном культурном взаимодействии».
Українські поети! Ви й досі проводите спільний з рашкою поетичний фестиваль?
Українські художники! Ви проводите спільну з рашкою виставку картин «Три Софії» про Софію Київську, Софію Новгородську, Софію Полоцьку? Ніби й далі йдеться про колиску братньої любові та нав’язаної спільної історії?
Українські театрали! Ви створюєте з рашкою спільну лялькову виставу для діток з особливими потребами? І збираєтеся її презентувати в трьох столицях, наче за останні роки нічого не сталося?
Ви, українські митці, взагалі розумієте, що ви робите? Ви яким місцем думаєте? Ви розумієте, що заводите в Україну «рускій мір»? Ви розумієте, що «рускій мір» до нас підбирається через вас і через отакі «добренькі» справи? Хлопці на Сході через рашу помирають, а ви в тилу спільно з ворогом ліпите вареники? Це підло! Підло підлазити до українців через вірші, через картини, через діток, ще й з особливими потребами. Це особливий цинізм з вашого боку!
Автор статті посилається на Вас, митців, і каже, що ми, суспільство, зацікавлені в культурній взаємодії з рашею, але нам, виявляється, влада заважає. Ви це серйозно? Ви вважаєте, що ми, українці, зацікавлені у взаємодії? Ваша взаємодія – повне лайно.
Автор статті посилається на митців і каже, що творчі зв’язки нікуди не зникли. Справді? Почалася війна, а зв’язки не зникли? Тобто, уже й поезія, уже й художність, уже театр теж «внє палітікі»? Спочатку музиканти, тепер ви? Ви показилися, чи що з вами робиться? Які творчі зв’язки під час війни з тими, хто нас убиває? Ну не можна ж бути такими козлами!
Гляньте, шановні читачі, як Раша нас «завлєкає». Градами і мінами нас не можуть взяти, то підлазять, як гади повзучі, з райським яблучком. Промацують, знаходять в кого влізти і в кому поселитися: «Славянский фонд библиотеки РАН насчитывает несколько десятков тысяч наименований украинских книг. И у российских коллег есть большой интерес к подобным переизданиям, благодаря которым вышли бы из НЕБЫТИЯ украинские авторы, ЗАПРЕЩЕННЫЕ в СВОЕ ВРЕМЯ. Но эта работа непременно должна быть СОВМЕСТНОЙ.»
Дозвольте запитати, і ким же вони були заборонені і загнані в небуття? Чи не Рашою? А тепер, «гуманна», «інтеліґентна», Раша віртуозно нас запрошує до співпраці їх перевидати. Перевидати тих, кого вони згноїли, заманює працювати над перевиданням «нєпрємєнно» СПІЛЬНО! Ну так, ми ж єдіная страна, мишебратья і ніяка в нас не війна, чому б спільно не попрацювати? Всєнєпрємєнно.
Діставай, гадина, із загашників наші кращі літературні зразки, видавай своїм коштом, падай на коліна і проси прощення в України. Довго проси. Замолюй.
Ось чому наша зрадницька влада не проголошує війну. Вона чекає, поки такі спільні проекти роз’їдять українців, як черви.
Не дочекаєтеся!
п.с. Я сподіваюся, що всі названі митці (поети, художники, директор музею Т.Г. Шевченка, директор Київського лялькового театру) в зазначеній внизу статті, прояснять ситуацію.
Лариса НІЦОЙ
https://www.2000.ua/v-nomere/derzhava/realii/imja-prozy.htm
Поки хлопці сидять в окопах, по них луплять гради, їх беруть у полон і катують, поки вони тримають лінію оборони, щоб ми жили під мирним небом, поки хлопці і дівчата платять там за наше мирне небо своїми життями, ми в цей час за їхніми спинами під тим мирним небом зшиваємо Україну, Росію і Білорусь ниткою в єдіную страну, общую культуру, общую історію. Зшиваємо елегантно, зшиваємо красиво, зшиваємо поетично через спільні культурологічні проекти.
Хто зшиває? Наприклад, українські поети, українські художники, українські театрали. А що, співакам можна не помічати війну «музика внє палітіки», а поетам, художникам і театралам нізя? Виявляється, можна. Виявляється, українська приказка: «Та я з ним на одному гектарі не сяду» – фі, яка некультурщина для творців високого українсько-російського мистецтва.
«Та що сталося?» – запитають читачі. Відповідаю. Прочитала статтю. Внизу посилання. Про спільні культурні проекти між Україною, Росією і Білоруссю. Цитую, ці культурні проекти є: «продуктивной площадкой для трехстороннего СОТРУДНИЧЕСТВА, благодаря чему творческие связи, которые, естественно, никуда НЕ ИСЧЕЗЛИ, несмотря на политику КОНФРОНТАЦИИ, реализуются в СОВМЕСТНЫХ программах, наглядно иллюстрируя ЗАИНТЕРЕСОВАННОСТЬ ОБЩЕСТВА в подобном культурном взаимодействии».
Українські поети! Ви й досі проводите спільний з рашкою поетичний фестиваль?
Українські художники! Ви проводите спільну з рашкою виставку картин «Три Софії» про Софію Київську, Софію Новгородську, Софію Полоцьку? Ніби й далі йдеться про колиску братньої любові та нав’язаної спільної історії?
Українські театрали! Ви створюєте з рашкою спільну лялькову виставу для діток з особливими потребами? І збираєтеся її презентувати в трьох столицях, наче за останні роки нічого не сталося?
Ви, українські митці, взагалі розумієте, що ви робите? Ви яким місцем думаєте? Ви розумієте, що заводите в Україну «рускій мір»? Ви розумієте, що «рускій мір» до нас підбирається через вас і через отакі «добренькі» справи? Хлопці на Сході через рашу помирають, а ви в тилу спільно з ворогом ліпите вареники? Це підло! Підло підлазити до українців через вірші, через картини, через діток, ще й з особливими потребами. Це особливий цинізм з вашого боку!
Автор статті посилається на Вас, митців, і каже, що ми, суспільство, зацікавлені в культурній взаємодії з рашею, але нам, виявляється, влада заважає. Ви це серйозно? Ви вважаєте, що ми, українці, зацікавлені у взаємодії? Ваша взаємодія – повне лайно.
Автор статті посилається на митців і каже, що творчі зв’язки нікуди не зникли. Справді? Почалася війна, а зв’язки не зникли? Тобто, уже й поезія, уже й художність, уже театр теж «внє палітікі»? Спочатку музиканти, тепер ви? Ви показилися, чи що з вами робиться? Які творчі зв’язки під час війни з тими, хто нас убиває? Ну не можна ж бути такими козлами!
Гляньте, шановні читачі, як Раша нас «завлєкає». Градами і мінами нас не можуть взяти, то підлазять, як гади повзучі, з райським яблучком. Промацують, знаходять в кого влізти і в кому поселитися: «Славянский фонд библиотеки РАН насчитывает несколько десятков тысяч наименований украинских книг. И у российских коллег есть большой интерес к подобным переизданиям, благодаря которым вышли бы из НЕБЫТИЯ украинские авторы, ЗАПРЕЩЕННЫЕ в СВОЕ ВРЕМЯ. Но эта работа непременно должна быть СОВМЕСТНОЙ.»
Дозвольте запитати, і ким же вони були заборонені і загнані в небуття? Чи не Рашою? А тепер, «гуманна», «інтеліґентна», Раша віртуозно нас запрошує до співпраці їх перевидати. Перевидати тих, кого вони згноїли, заманює працювати над перевиданням «нєпрємєнно» СПІЛЬНО! Ну так, ми ж єдіная страна, мишебратья і ніяка в нас не війна, чому б спільно не попрацювати? Всєнєпрємєнно.
Діставай, гадина, із загашників наші кращі літературні зразки, видавай своїм коштом, падай на коліна і проси прощення в України. Довго проси. Замолюй.
Ось чому наша зрадницька влада не проголошує війну. Вона чекає, поки такі спільні проекти роз’їдять українців, як черви.
Не дочекаєтеся!
п.с. Я сподіваюся, що всі названі митці (поети, художники, директор музею Т.Г. Шевченка, директор Київського лялькового театру) в зазначеній внизу статті, прояснять ситуацію.
Лариса НІЦОЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |