Головна › Новини › ПОГЛЯД
Дядько трохи наляканий і смердів...
23-Лют-19 322 5.0 0
Дядька привезли родичі і обережно висадили в приймальнику. Дядько сидів закутаний в плед, здивований турботою родичів, трохи наляканий і смердів. Родичі були турботливі і запопадливі, розказували, що дядько давно відбився від рук і жив на дачі. А тут внєзапно вони (себто родичі) його віднайшли і возлюбили, бо він же ж хороший, хоть і гад.

Дядько ніяково посміхався, розповсюджуючи аромат свіжоперевареного самогону з присмаком оцту, морщився, тримаючись за бік і мружився від тепла приймальника.

Бік у дядька був фіолетово-чорний, під шкірою грали переламані ребра, але загалом самогонно-оцтовий вихлоп говорив за те, що він досить успішно боровся із болем і особливо ним не переймався.

- Що сі стало? - ургентний торакальщик сформулював питання по темі, приблизно вже уявляючи варіанти відповіді. Побили там, чи впав, тверезий, як кришталь. І не пив нікагда, навіть не знає, шо то.

Родичі зам'ялися ніяково, дивлячись на спасенного, а дядько, сповнений відчуття власної ваги, тримаючись за бік, та мружачись, почав історію про горе.
- Понімаєте... Я живу на дачі.., м-м-м давно... Живу, там живу... Ну, там живу.. йду якось - а тут кіт! І прямо під ноги!!!
Я його обходити - зашпортнувся, і впав! Боком об камінь! От!

Родичі за цей час втихли і уважно вислуховували дядькову басню, немов звіряючи текст п'єси із ходом вистави, згідно киваючи головами. Угу, да-да, кіт, зараза.

Дядько закінчив оповідку, затих і трохи згас.
- Кіт під ноги, - ще раз повторив він і замовк, ніяково виглядаючи через вікно у двір. Родичі мовчали.

Черговий торакальний теж дивився у вікно і, здавалося, дядька не слухав.
- Білка. - врешті тихо сказав він.
- Шо - ?! - недочули всі родичі і синій дядько.
- Білка. То був не кіт. Білка. - впевнено повторив ургент, повернувся і вийшов.

У просвіті дверей повисло "шпиталізуйте", але то, може, була галюцинація.
- Я тобі дам ото кота,- обнадійливо сказали родичі.
Дядько крепше взявся за бока і змирився. Робочий день зачався.

Олег ЛУЗАН



Теги:бомж, есеї, лікарські історії, Олег Лузан


Читайте також



Коментарі (0)
avatar