Головна › Новини › ПОГЛЯД
Диявол з українськими та єврейськими деталями
17-Лис-19 702 5.0 0
Мені завше була до вподоби моментальна реакція польської влади на всі випадки перекручування історії. Коли кілька років тому з'явився німецький телесеріал «Наші батьки, наші матері» про пригоди німецького солдата на теренах Польщі та України, реакція поляків була блискавична.

З українського боку реакції на владному рівні не було взагалі. Все обмежилося моїми статтями про брехню щодо української поліції в Смоленську чи про польських партизанів, які, зупинивши німецький потяг і відчинивши вагон, набитий євреями, зачинили його знову. Нехай, мовляв, здихають.

І ось новий подарунок пропаганди: серіал «Диявол по сусідству» про Івана Дем'янюка, засудженого у Мюнхені 12 травня 2011 року до 5 років в'язниці. Бо хто ж іще міг бути дияволом? Тільки українець, який працював у нацистському концтаборі, хоч і доказів на те мало (Верховний суд Ізраїлю в 1993 році засумнівався в наданих КҐБ доказах його винуватості і виправдав Дем'янюка). Дияволами не стали високі нацистські достойники, які ще на ту пору жили і ділилися своїми героїчними спогадами.

Та справа тут не в самому Дем'янюку. Реакцію польського прем’єра зумовила зовсім не доля нещасного пенсіонера, а історичні неточності в серіалі – «можливо, для їхніх творців і несуттєві помилки, але вони дуже шкідливі для Польщі, і наше завдання – твердо (!!!) відповісти».

Справа в тому, що німецькі концентраційні табори виявилися розташовані на мапі сучасної Польщі. Що, звичайно, виглядає безглуздо і провокаційно. А минулого року Польща ввела закони, які криміналізують натяки на відповідальність Польщі за злочини, вчинені нацистською Німеччиною.

Зокрема, поляки цілком справедливо вимагають не називати німецькі концтабори польськими, а надто не вживати такі назви, як Освєнцім, а лише Аушвіц.

І тут нічого не заперечиш. Вони мають рацію.

Однак коли згадується українська поліція на окупованій німцями території, то ніхто тут не бачить жодного перебільшення. Бо яка ж то українська поліція, якщо вся влада була в руках німців?

Хіба за совєтів в Україні... чи то пак тоді ще НА Україні була українська міліція? Чи українська армія? Чи українське КҐБ?

А за німців, бачте, вона була. При цьому соромливо замовчується єврейська поліція на теренах ґето, яка між іншим теж виловлювала євреїв з-поза ґето. Ну, а про польську поліцію, як знаємо, краще не згадувати, бо то вже кримінал.

Безперечно, і поляки, і євреї, відкидаючи такі натяжки, як приписування собі якоїсь національної поліції, зайняли цілком зрозумілу і справедливу позицію. Однак ми чомусь опинилися у винятку. У нас, виявляється, своя поліція була. І то не тільки на українських теренах, але й як у згаданому серіалі – в Смоленську! А герой фільму Полянського «Піаніст» у своїх мемуарах побачив навіть українських поліцаїв у – звичайно ж, німецькому! – концтаборі на теренах окупованої Польщі.

Як? Яким чином йому вдалося безпомильно вгадати в поліцейському українця? Може, вони, як і в Смоленську, синьо-жовті опаски носили, як то в серіалі показали?

Цього ми ніколи не довідаємося. Але українська поліція – це вже щось усталене і беззаперечне. А тому навіть на окупованих німцями російських теренах діяла – ні, не російська! – а та ж таки всюдисуща українська поліція.

Як тут не згадати нашумілий роман Джонатана Літтела (в російському перекладі «Благоволительницы»), який так сподобався окремим щирим українцям. Про скандал з його російським перекладом, де було викинуто одні шматки, а натомість прифастриґовано інші, вже писалося.

Однак мене дивує, що автор, взявшись писати свій роман, недостатньо вивчив матеріал і наплів багато дурниць. Його герой, опинившись у Львові, бачить лише українців, хоча їх було в мирний час лише 10%, а за німецької окупації ще менше. І хоча кляті українці тут і так вигулькують на кожному кроці, російські перекладачі вирішили додати й свого жару.

Ось фраза, де в оригіналі вжито політкоректне ЄВРЕЇ, але перекладач має свою версію:

I understood only the words Stalin, Galicia, and Jews.
Я разобрал только «Сталин», «Галиция», «жи*ы».

Або таке: Another one spat on the bodies. There was a long moment of uncertain wavering; the priest shouted a few words more; at last the men abandoned the Jews and headed toward the gate, then disappeared into the street, without saying a word.

Его товарищ плюнул на трупы. Повисла довольно долгая пауза, украинцы (!!!) медлили; священник снова прикрикнул на них, тогда они оставили евреев, строем поднялись вверх по улице и исчезли, не проронив ни слова.

Як бачимо, насправді тут українцями й не пахло. І таких прикладів доволі.

Щоправда, і сам автор не лінувався ліпити українців всюди, де попало, замінюючи абстрактне слово «поліцай» на «українець».

Спробуймо уявити український роман про 1937 рік, де термін «чекіст» було б замінене на «єврей». Скандал був би неймовірний.

А однак багато хто вважає, що «українська поліція» – цілком політкоректний термін. І ця псевдоукраїнська поліція, яка зазвичай і не володіла українською мовою, чомусь і далі над нами нависає.

Але так само, як євреї не хочуть брати на себе відповідальність за дії кількох тисяч комуністів і чекістів в Україні (надто, що вже в 1938-му переважну більшість їх було знищено), то й 45 мільйонів українців не можуть взяти на себе відповідальність за «українських» поліцаїв.

На жаль, ніхто в нас на такі речі з позиції влади не реагує. Як і досі нема заборони на російські книжки. Хоча це отрута, яка чаїться навіть в перекладних виданнях.

Історик Ентоні Бівор обурився, що в Україну не пустили російський переклад його «Сталінграда». Та хай би він краще поцікавився, як виглядає російський переклад, перш ніж обурюватися.


Ну, тут добре спрацювали, книжку не пустили. Але скільки таких книжок привозять у валізах і продають на базарах! Однак ноти протесту нашого МЗС в бік Росії стосовно цих фальсифікацій нема. Зате оперативною була реакція ізраїльського міністерства зі зв'язків із діаспорою, які заявили, що «Україна лідирує за кількістю зареєстрованих випадків антисемітизму серед країн колишнього СССР».

В якості прикладів вони навели заяву відомої троянської клячі про те, що Україна «перебуває під єврейським ігом». Що це була замовна фраза, свідчить той пікантний факт, що теперішня влада в Україні більше ігом для неї не є.

А другий приклад – висловлювання прессекретаря Михаїла Саакашвілі Дарини Чиж, яка назвала Петра Порошенка «Вальцманом».

Які погляди пані Чиж на теперішнього вальцмана, нам не відомо. Москва більше не зацікавлена роздувати в Україні антисемітизм, бо це виглядало б украй дико, враховуючи сучасну нашу політичну еліту.

Юрій ВИННИЧУК, "Збруч"



Теги:Іван ДЕМ'ЯНЮК, Юрій Винничук, антисемітизм, Україна - Польща, українофобія


Читайте також



Коментарі (0)
avatar