"Діди"
Поминання померлих – це ніби продовження відносин, які пов»язували живих з померлими в час їх земного життя. Молімося за наших померлих, щоб вони, очищені Божою Любов’ю в Небі, просили за наше спасіння. Гарною традицією запалювання свічок та лампадок на могилах ми виявляємо пам’ять й любов до померлих.
Як поминали померлих 50 років назад?
У моїй пам'яті діди або поминки на могилках закарбувалися по тому, що вся сім'я йшла до кладовища з кошиком, в якому були крашанки, цукерки. Могилки були прибрані, хрести пов'язували вишиваними рушниками, а могили покривали вишитими скатертинами. Запалювали свічки, крашанками качали хрест на кожній могилі. Прочитавши молитву, йшли додому обідати. Ні про яке спиртне та випивки на кладовищі не було й мови. Тож і п'яних після "Дідів" на кладовищах чи біля них не пригадую.
Поминки в наші дні.
Ось як, наприклад, проходять "Діди" в Осьмаках Менського району. Відбувають їх через тиждень після Пасхи, в понеділок. Вранці правиться в церкві. По обіді село повністю порожніє. Вдома залишаються хіба що немічні старі, які нездужають дійти до кладовища. А там десятки авто різних марок. Це з»їхалися поминати своїх покійних родичів нащадки з Мени, Чернігова та інших міст. Хрести та пам'ятники прикрашають вінками та квітами, могилки покривають скатертинами. Після відспівування батюшкою, півча обходить кладовище, яке займає чималу територію. Потім люди сідають за столики біля могилок або ж цілими групами, по десятку й більше осіб, і трапезують. Як довго? А це вже скільки кому здоров»я дозволяє. Традиція встановилася, з одного боку, начебто непогана, адже з'їжджаються рідні та близькі померлих на свою малу батьківщину хоча б раз на рік, а з іншого – поминанням зі спиртним на кладовищі вже давно нікого не здивуєш. Як і тим, що деякі церкви стали надавати таку послугу, коли померлого поминають із застіллям у пристосованих приміщеннях храму чи біля нього. Чому ж тоді дивуватися, якщо на словах церква проти пиятики на кладовищах, а на ділі деякі священнослужителі охоче заглядають у чарку і їм за це нічого немає, крім поголосу та людського осуду?
Дуже шкода, що останнім часом добра традиція вшанування пам'яті предків перетворилася на масову пиятику. Дехто «на поминається» так, що
забуває де й знаходиться. В минулі роки бували навіть випадки, коли живі так напивалися на «дідах», що переходили в потойбічне царство до своїх предків.
Проти випивки та їди на кладовищі виступає Церква. Так митрофорний протоієрей Михайло Халус (м.Мена), говорить, що Церква категорично проти того, щоб на кладовища приносили спиртні напої та їжу. Приймання їжі та питва на могилах померлих – це більше схоже на язичницький обряд тризни. Пом»янути можна вдома, в колі сім»ї та рідних. А на кладовищі варто запалити сівчку, помолитися за померлих, згадати їх добрим словом.
Звичай залишати на могилках різну їжу, до православ'я також ніякого відношення не має. Це теж відголоски язичницьких тризн. Особливо неблагочестиво залишати на могилках освячені в церкві продукти.
Найкраще для померлих священники радять прочитати молитву, хоча б таку коротку: "Упокой, Господи, душі усопших рабів Твоїх, всіх наших рідних і близьких, і прости їх всі гріхи вільні і невільні, і даруй їм Царствое Небесне".
Куття поминальна з пшениці з маком
400 г пшениці, 1 склянка маку, 1/2 склянка меду або сахару, сіль, вода.
Пшеницю перебрати, промити, всипати в киплячу воду, довести до кипіння, відкинути на сито, облити холодною водою, покласти в каструлю, залити водою, довести до кипіння, щільно закрити кришкою й поставити в духовку, щоб умліла до м»якості.
Мак промити, облити кип'ятком, а потім холодною водою, розтерти до побіління, додати цукор і мед, можна трішки солі й перемішати з охолодженою пшеницею.
Якщо куття буде дуже густою, підлити трішки води, в якій варилась
пшениця.
Куття поминальная з рису з ізюмом
1 склянка рису,
100 г ізюму (без кісточок),
100 г меду
Рис відварити до м»якості. Окремо зварити ізюм, з'єднати з рисом, підсолодити медом, попередньо розведеним в невеликій кількості кип'яченої води.
Валерій МАГУЛА .
| Читайте також |
| Коментарі (0) |