Десять років без рідного Криму
В Криму народилися я, мій чоловік та наші троє дітей. Ми не знали іншої рідної землі.
Жили в невеличкому селищі біля Сімферополя (Акъмесджиту ) в будинку, який важко будували декілька років. Ми ніколи не хотіли їхати з Криму в інше місце. Навіть коли мені надходили привабливі пропозиції роботи в Києві або в європейських країнах, ми такі варіанти навіть не розглядали. Ми були щасливі і впевнені, що так буде завжди.
Багато працювали, але й багато мандрували сім’єю та з друзями. Крим настільки різноманітний та дивовижно красивий, що нам завжди було легко обирати нові маршрути та отримувати яскраві враження. Тут є і безкрайні джанкойські степи, і високі гори півдня, неприступні скелі Бахчисарая, заворожуючі печери добровської долини, горні прозорі озера. А ще серпантини доріг між гір, вкритих густими лісами, зелено- жовтими весною та влітку, яскраво чевоними восени і суворими сіро-білими взимку. Мандрувати Кримом — це зустрічати водоспади та швидкі прозорі річки, вода в яких смачніша за джерельну, чути гомін пташок, цвіркіт цикад, вдихати аромати софори, дикої акації, гіацинтів, матіоли, кори дерев, лісового моху, розпеченого на сонці каміння, кіпарисів, кизилу або водоростей, викинутих штормом на берег.
І море. Море, яке вміє вражати на кожному новому повороті узбережжя. Від дивовижних краєвидів Тарханкута за годину можна доїхати до білосніжного пісочного пляжу Біляус, далі безкрайні золоті піски Євпаторійського узбережжя (Кезльов) , і ось за кілька хвилин можна дістатися Сак, з їх лікувальними грязями та рапою. Тут море від прісного озера відділяє природня стежина, що особливо подобалося нашим дітям.
Море південнобережжя інше, вміє бути майже непомітним, зливатися з горизонтом, тихо шепотіти прибоєм, лоскотіти дитячі ніжки, лагідно огортати втомлені сонцем наші тіла і зцілювати. Але вмить воно може перетворитися на стихію, яка лякає, вражає і зачаровує. За декілька хвилин море може набратися сили шторму , потемніти , здибитися колючими, хвилями і понести мільйони білих хмарин з солоної піни, розбиваючись о каміння. Вода тисячоліттями перетворює твердий гострий горний кварц в гладенькі різнокольорові камінці узбережжя. І ось вона та сама галька, сила гір, приборкана великою стихиєю моря. Так було, так є, і так буде.
А ще є інше море, там де з високих сходів Мітридату можна побачити як воно змінює колір від сіро-блакитно-бірюзового (чорноморського) до сіро-червоного . Азовське. Море, яке неможливо забути, побачивши один раз. Воно нагадує вигаданий письменником-фантастом океан з далекої планети. Тут рибалки ходять за найсмачшішою рибою, і місцеві ніколи не кажуть новачкам-туристам, що у воді безліч водяних вужів. Вони лише хитро примружуються, коли гості міста вперше заходять в море і задоволенно усміхаються, коли туристи з переляком вибігають з води. Потім місцеві пригощають новеньких креветками, і всі разом згадують пригоду, сміються, пригубивши молодого домашнього вина.
А ще Крим — це не тільки природа та гарні назви географічних об’єктів. Для мене Крим став повністю органічним після масового повернення кримських татар. Пам’ятаю, як змінилися поля і сади, вони розквітнули якось всі разом, на базарах з’явилося безліч фруктів, ягід, прилавки заповнилися вдосталь овочами, приправами, випічкою. Почав активно розвиватися туристичний сервіс, численні кав’ярні, ресторани традиційної кримськотатарської кухні дуже швидко стали популярними, і вже неможливо уявити Крим без кримців. Вони зустрілися, ця земля і її діти, і все стало на свої місця. При тому я завжди відчувала себе повноцінною і нероздільною частиною цього світу, моєї малої батьківщини, любила її всім серцем. Здається саме це різномаїття барв життя, культур, природи, сконцентроване на маленькому півострові, і робило його особливим для мене. Саме за таким Кримом я сумую і саме таким його побачу знову. Коли ми повернемося.
10 років не вдома.
Наталія ЛЮТІКОВА
Жили в невеличкому селищі біля Сімферополя (Акъмесджиту ) в будинку, який важко будували декілька років. Ми ніколи не хотіли їхати з Криму в інше місце. Навіть коли мені надходили привабливі пропозиції роботи в Києві або в європейських країнах, ми такі варіанти навіть не розглядали. Ми були щасливі і впевнені, що так буде завжди.
Багато працювали, але й багато мандрували сім’єю та з друзями. Крим настільки різноманітний та дивовижно красивий, що нам завжди було легко обирати нові маршрути та отримувати яскраві враження. Тут є і безкрайні джанкойські степи, і високі гори півдня, неприступні скелі Бахчисарая, заворожуючі печери добровської долини, горні прозорі озера. А ще серпантини доріг між гір, вкритих густими лісами, зелено- жовтими весною та влітку, яскраво чевоними восени і суворими сіро-білими взимку. Мандрувати Кримом — це зустрічати водоспади та швидкі прозорі річки, вода в яких смачніша за джерельну, чути гомін пташок, цвіркіт цикад, вдихати аромати софори, дикої акації, гіацинтів, матіоли, кори дерев, лісового моху, розпеченого на сонці каміння, кіпарисів, кизилу або водоростей, викинутих штормом на берег.
І море. Море, яке вміє вражати на кожному новому повороті узбережжя. Від дивовижних краєвидів Тарханкута за годину можна доїхати до білосніжного пісочного пляжу Біляус, далі безкрайні золоті піски Євпаторійського узбережжя (Кезльов) , і ось за кілька хвилин можна дістатися Сак, з їх лікувальними грязями та рапою. Тут море від прісного озера відділяє природня стежина, що особливо подобалося нашим дітям.
Море південнобережжя інше, вміє бути майже непомітним, зливатися з горизонтом, тихо шепотіти прибоєм, лоскотіти дитячі ніжки, лагідно огортати втомлені сонцем наші тіла і зцілювати. Але вмить воно може перетворитися на стихію, яка лякає, вражає і зачаровує. За декілька хвилин море може набратися сили шторму , потемніти , здибитися колючими, хвилями і понести мільйони білих хмарин з солоної піни, розбиваючись о каміння. Вода тисячоліттями перетворює твердий гострий горний кварц в гладенькі різнокольорові камінці узбережжя. І ось вона та сама галька, сила гір, приборкана великою стихиєю моря. Так було, так є, і так буде.
А ще є інше море, там де з високих сходів Мітридату можна побачити як воно змінює колір від сіро-блакитно-бірюзового (чорноморського) до сіро-червоного . Азовське. Море, яке неможливо забути, побачивши один раз. Воно нагадує вигаданий письменником-фантастом океан з далекої планети. Тут рибалки ходять за найсмачшішою рибою, і місцеві ніколи не кажуть новачкам-туристам, що у воді безліч водяних вужів. Вони лише хитро примружуються, коли гості міста вперше заходять в море і задоволенно усміхаються, коли туристи з переляком вибігають з води. Потім місцеві пригощають новеньких креветками, і всі разом згадують пригоду, сміються, пригубивши молодого домашнього вина.
А ще Крим — це не тільки природа та гарні назви географічних об’єктів. Для мене Крим став повністю органічним після масового повернення кримських татар. Пам’ятаю, як змінилися поля і сади, вони розквітнули якось всі разом, на базарах з’явилося безліч фруктів, ягід, прилавки заповнилися вдосталь овочами, приправами, випічкою. Почав активно розвиватися туристичний сервіс, численні кав’ярні, ресторани традиційної кримськотатарської кухні дуже швидко стали популярними, і вже неможливо уявити Крим без кримців. Вони зустрілися, ця земля і її діти, і все стало на свої місця. При тому я завжди відчувала себе повноцінною і нероздільною частиною цього світу, моєї малої батьківщини, любила її всім серцем. Здається саме це різномаїття барв життя, культур, природи, сконцентроване на маленькому півострові, і робило його особливим для мене. Саме за таким Кримом я сумую і саме таким його побачу знову. Коли ми повернемося.
10 років не вдома.
Наталія ЛЮТІКОВА
| Читайте також |
| Коментарі (0) |