Дерево
Цю історійку я почув у роздягальні санаторного басейну. Літній чоловік, покупавшись, не поспішав надвір, у сльоту. Я теж став одягатися повільніше, коли він почав розповідь про свого родича.
Того якось зачепила циганка на вулиці:
«Дай десятку, погадаю».
«Не вірю я вам, пройдам».
«Не віриш? А якщо скажу, що ти маєш справу з деревом…»
«Ну так, я був столяром. Ти помітила, що в мене палець відтятий. А кожен другий столяр із покаліченою кистю», – посміхнувся криво й пішов собі.
«Я тобі більше скажу, – гукнула навздогін циганка. – Ти й помреш від дерева...»
Мушу повісти, що свояк мій був не простим столяром, а дуже вдатним. Доробився, що купив пилораму. Брав ліс на вирубку, пускали дуб на бочкову клепку, а бук на меблеві заготовки. Рубали немилосердно, і позначене, і не позначене. Ну, як ведеться в лісі – не рідний же батько садив… Поплутали їх, дійшло до суду. Відкупився, правда, це далося в копієчку. «Доста було жили рвати, під страхом ходити», – сказав сам собі. Продав пилораму і зажив собі на втіху.
… І ось ця циганка. Оту її фразу він пропустив повз вуха, але, як це часто буває, слово, наче жолудь у м’який мох, упало в серце і там прокільчилося. Гнав від себе цю думку, а вона й так верталася, як надокучлива муха: «від дерева помреш». Перестав ходити в ліс, хоча доти був затятим грибником. Не збирав плоди в саду, наймав сусідського хлопця. Дерев’яні східці обклав кахлями. Повалив дерев’яну альтанку в дворі, де любив відпочивати, натягнув брезентовий намет. Штахети поміняв на сітку. Дерево, з яким він усе життя працював, яке йому давало хліб і і до хліба, тепер стало його смертним ворогом. І помалу вже до того дійшло, що не було з чим боротися, чого боятися. «Дурна циганка!»
Продавав стару батьківську хату. Приїхав за день до приїзду покупця, щоб навести сякий-такий лад. На подвір’ї, на ганку, на горищі. До зарослого саду, до здичавілих дерев і не потикався. Ходив, клопотався, зітхав – усе вимагало ремонту. «Та вже без мене», – втішав сам себе. Заночував у світлиці… Там його і знайшли, під струхлявілим дубовим сволоком, що зірвався зі стелі. Мабуть, нарушив його, коли порався на горищі. Таки знайшло його дерево…»
"Збирання попілинок".
Мирослав ДОЧИНЕЦЬ
Того якось зачепила циганка на вулиці:
«Дай десятку, погадаю».
«Не вірю я вам, пройдам».
«Не віриш? А якщо скажу, що ти маєш справу з деревом…»
«Ну так, я був столяром. Ти помітила, що в мене палець відтятий. А кожен другий столяр із покаліченою кистю», – посміхнувся криво й пішов собі.
«Я тобі більше скажу, – гукнула навздогін циганка. – Ти й помреш від дерева...»
Мушу повісти, що свояк мій був не простим столяром, а дуже вдатним. Доробився, що купив пилораму. Брав ліс на вирубку, пускали дуб на бочкову клепку, а бук на меблеві заготовки. Рубали немилосердно, і позначене, і не позначене. Ну, як ведеться в лісі – не рідний же батько садив… Поплутали їх, дійшло до суду. Відкупився, правда, це далося в копієчку. «Доста було жили рвати, під страхом ходити», – сказав сам собі. Продав пилораму і зажив собі на втіху.
… І ось ця циганка. Оту її фразу він пропустив повз вуха, але, як це часто буває, слово, наче жолудь у м’який мох, упало в серце і там прокільчилося. Гнав від себе цю думку, а вона й так верталася, як надокучлива муха: «від дерева помреш». Перестав ходити в ліс, хоча доти був затятим грибником. Не збирав плоди в саду, наймав сусідського хлопця. Дерев’яні східці обклав кахлями. Повалив дерев’яну альтанку в дворі, де любив відпочивати, натягнув брезентовий намет. Штахети поміняв на сітку. Дерево, з яким він усе життя працював, яке йому давало хліб і і до хліба, тепер стало його смертним ворогом. І помалу вже до того дійшло, що не було з чим боротися, чого боятися. «Дурна циганка!»
Продавав стару батьківську хату. Приїхав за день до приїзду покупця, щоб навести сякий-такий лад. На подвір’ї, на ганку, на горищі. До зарослого саду, до здичавілих дерев і не потикався. Ходив, клопотався, зітхав – усе вимагало ремонту. «Та вже без мене», – втішав сам себе. Заночував у світлиці… Там його і знайшли, під струхлявілим дубовим сволоком, що зірвався зі стелі. Мабуть, нарушив його, коли порався на горищі. Таки знайшло його дерево…»
"Збирання попілинок".
Мирослав ДОЧИНЕЦЬ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |