День 114.Такий собі день.

Другий день болить голова і знову хочеться плакати. Але цього разу я довгенько протрималася без таких симптомів.
Конструктиву і креативу від себе в такому стані чекати марно. Зате можна щось помити або поскладати. Іноді здається, що у мене щось болить для того, щоб давала собі відпочинок і займалася хатніми справами.

В обід пройшов дощ, полегшало.

Фейсбук знову щось оновив і тепер бісить тим, що на кожне слово пропонує відмітити десяток незнайомих людей.
А ще бісять мотоциклісти та автомобілісти, що зненацька розганяються на пустій дорозі. В них - адреналін і драйв, у мене - адреналін і матюччя, бо пам'ять про звуки, пов'язані з небезпекою, ще жива.

Настя склала останній держіспит. Маємо тепер бакалавра.

От для чого потрібен був ковід - щоб навчання онлайн опанувати. Дуже в нагоді тепер, коли вчителі, учні і студенти розкидані по різних країнах.

Згадала, що перед війною хотіла вакцинуватися (читала, що це часто знімає порушення смаку і нюху), але кажуть, що вакцина зараз тільки для медиків.

Намагаюсь вибрати графічний планшет, дивлюся огляди на ютубі.
Раніше всі хвалили ваком, а зараз, кажуть, є не гірші, але бюджетніші. А це має значення.

Так, вже потроху починаю дивитися у майбутнє.
Хай воно в нас буде гарним і творчим.
Обіймаю!

Тетяна КУЗИК