День 102.Перехід у літо.

Зранку знову - головний біль і бажання плакати, та мене це вже задовбало. Роззирнулася по кімнаті, спитала себе: що одне сьогодні я можу зробити, щоб моє життя стало кращим? Відповідь очевидна: порядок! Бо по всій хаті розкидані речі, торби, фарби... Немає жодної вільної горизонтальної поверхні, щоб просто сісти попрацювати. До того ж їхала з хати взимку, а зараз уже літо. Час ховати теплий одяг і діставати легкий.
Цим і зайнялася. Розібрала чемодан, пакети. Витягла футболки, заховала светри. Перебирала, складала, ховала, прала, щось відклала віддати, щось - розмалювати, щось - на ганчір'я.

Увечері погуляла і отримала від Саші Стародуб у подарунок букет. Виздоровлюй, каже. Здивувалась: а я що, хвора?

Втім, ми зараз, мабуть, всі трошки хворі. Божевільний бункерний дід затягнув нас у свою маячню.

Зранку кілька ракет прилетіло у Київ та в інші міста. Наше прикордоння обстрілюють кожного дня. На фронті - запеклі бої. Щодня гинуть мирні, військові, волонтери, медики.

Іноді думаю: а що, якщо Україна не встоїть? Не приїде вчасно західна зброя, втомляться або загинуть бійці, опустять руки волонтери?

Чи готові взятися за зброю французи, німці, румуни, якщо засліплена перемогою навала посуне далі на захід, штовхаючи перед собою в якості живого щита беззбройних українських чоловіків? Чи вистачить їм їхньої зброї та ППО захиститися - і чи будуть вони взагалі захищатися? Чи просто капітулюють в надії домовитися?

Втім, я вірю в ЗСУ, в Україну і в українців. Ми не ідеальні, звісно, і окремо взяті, і як нація - та це не означає, що треба опустити руки і дати себе вбити або захопити.

Цьогоріч я вперше не будувала плани і не загадувала бажання у Новий рік. Може, щось таки передчувала?
Втім, вже хочеться щось запланувати. Хоча б те, щоб у нас усіх було майбутнє. Родичі дали зелені - поріжу і зроблю першу заморозку на зиму.

Приходьте взимку на супчик)).
Обіймаю!

Тетяна КУЗИК