Дейч і Рєзнікович — Герої?

Отакої! Мало нам якогось навіженого псевдопоета Білана, що з легкої руки Гаранта став Героєм України за непотребні віршики, так цього року до них додалися Борис Дейч і Міхаїл Рєзнікович. Ви не чули таких героїв? Ганьба вам!

І взагалі — може, ви приховані антисеміти, якщо проти таких поважних людей виступаєте? Он Дейч свого часу сказав про своє старе єврейське серце і тим підкорив серця владців. Правда, крім цієї фрази, нічим більше геройським українцям не запам’ятався, але то таке… Щось же робив у Криму на посаді голови їхньої начебто Верховної Ради.

А що ви маєте проти Міхаїла Ієрухімовича Рєзніковича — цілого художнього керівника столичного театру імені Лесі Українки. Увага: театру РОСІЙСЬКОЇ драми! Це ж який героїзм — пропагувати російську культуру серед цих неосвіченних малоросів, та ще й прикриваючись іменем їхньої поетеси… Зате підтримував Януковича у 2006 році, за що й був звільнений. Та хутко відновлений, бо російсько-єврейське лобі організувало гевулт. До речі, дружина Дмитра Табачника — ще одного сина ізраїльського народу (він теж отримав орден за паскудження української освіти) — працює в театрі Рєзніковича.

А що він таке видатне, державотворче поставив? «Бесприданница» за Островським, «Подросток» за Достоєвським, «Дети Ванюшина» за Найдьоновим, «Разгром» за Фадєєвим — стоп, а до чого тут Україна?! Щоправда, сиротливо виділяється вистава за твором Загребельного, щось комуністичне.

Непомітно для всеукраїнських телекамер пройшло 85-ліття дійсного Героя України Левка Лук’яненка. 27 років відсидів він за Україну, став одним із авторів Акта про незалежність України, Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. Дійсно Герой. Наш український Нельсон Мандела. Саме його портрети мали б бути в кожній школі, щоб діти вчилися на прикладі справді героя. І як на його фоні мені вважати героями моєї держави Дейча і Рєзніковича?!

Ні, у влади щось не те. Із зором, із пам’яттю, з державним інстинктом, зрештою. А може, в нас і державна влада неукраїнська?

Василь ЧЕПУРНИЙ