Дачні дивовижі

На нашій невеликій дачі квітів не так багато, як в інших дачників. Звісно, хотілося б більшої квітниковості, але… усьому посадженому потрібен догляд, а вільного «квітникового» часу у мене обмаль.
Тож часом, йдучи повз заквітчані ділянки сусідів дічного масиву, милуюся розмаїттям кольорів: тюльпани і конвалії, петунії і бузок, маргаритки і сила-силенна квітів, чиїх «прізвищ» я, будучи дитям асфальту, й не відаю. Зате щоразу переконуюсь: квітковий світ просто безмежний.

Однак я дуже тішуся й з того, що росте у нас. Ось тюльпани, які чомусь невтомно ростуть там, де собі придумають :)). А голландські тюльпани-красені, посаджені у спеціальну посудину і відокремлені від «українців» , нахабно «втекли», і цієї весни я вже помітила одного такого бузкового «втікача» метрів за десять від обраного колись місця… Хоча він вже й не такий махровий, як його голландські «предки»

Додому квітів з дачі не вожу. Мені їх шкода зрізати. Справді. Вдома вони постоять ну, нехай, 2-3 доби і все… А на волі за ними можна спостерігати хоч щодня, аж поки їхнього віку і мого вільного часу… Їхні голівки завжди повертаються до сонця, а від дощу, холоду та надвечір бутони дисципліновано закриваються. Дуже цікаво дивитись, як все це відбувається.

Кожного сезону радує нас врожаєм японська яблунька. Не перестаю милуватися цією невибагливою рослиною, яка дісталася від попередніх господарів. Це навіть і не дерево, а такий собі колючий кущ. Він добряче дряпався, немов кішка, коли я його ранньої весни звільняла від старого листя і зимового бруду. Червоні квіточки восени перетворяться на кислющі маленькі яблучка. Минулої осені ми ці яблука перекрутили з чоловіком м'ясорубкою, пересипали цукром, розклали в півлітрові банки і мали упродовж морозяної зими чудову вітамінну страву дивовижного смаку.

Я покопалася по довідниках, щоб з'ясувати, як же ця яблуня насправді зветься. І дізналася, що це хеномеліс, який садівники називають айвою японською.
Рослина відома давно. Росте на будь-яких грунтах, навіть на кислих. Найкраще почувається на відкритому й сонячному місці, по можливості там, де взимку накопичується більше снігу. Подумала: диви, яка хитра! Якраз у нас хеномеліс і росте на дуже посушливій ділянці, але під прихистком звичайної яблуні.

Виявляється, раніше хеномеліс вирощували лише як декоративну рослину, а тепер -- переважно через корисні плоди. Яблука цього дерева містять вітаміну C у
10-14 разів більше, ніж лимони.

Хвалять садівники хеномеліс і за зимостійкість – ми в цьому також переконалися. Виявляється, цю рослину розводять навіть у Сибіру, де клімат доволі суворий.

А ще зараз радо цвітуть під травневим сонечком тонкошиї й витончені півники. Деякі з них, здається, навіть трохи дражняться, коли на них дивишся: ворушать «вушками» і «висолоплюють язички», мовляв, ти нас хоч і не поливаєш, а ми все одно плодимось і ростемо! Дійсно, плодяться активно. Чудово перезимували цієї дивовижно сніжної й морозяної зими. Посадила 2-3 роки тому кілька кущиків, які подарували знайомі. Тепер вони вже поволі створюють плантацію. Що тут сказати? Молодці багаторічники!

Та не тільки квіти зустрічають на дачі. Поглянула, йдучи ввечері додому, на стару аличу у профіль. У неї частина стовбура вже давно спиляна. Аж раптом… Отакої! Що за звір мене проводжає хитрим оком? Що за чудо-юдо? Чубчик з моху, невпізнанна мордочка, ще й язика висунув…

Якщо щодня бувати на дачі, то, напевне, можна написати дуже й дуже багато. Тому що там свій світ, трохи відокремлений від нас, людей. Помітила я й от що: і ділянка наша дачна давня, і знайома начебто дуже добре, але кожного сезону на ній виникають дивовижі і не буває на ній ані двох однакових днів, ані двох однакових сезонів. Природа любить ексклюзив.

Інеса Фтомова, дачниця і фотограф-любитель