Цинізм і прагматизм
39 секундам польського неба, місяцям тьорок Конгресу і іншим союзницьким кульбітам присвячується – «дружба дружбою, а інтереси…»
Літо. Азія. 1944. Черчилль хотів десант в Південній Бірмі, нижче від Рангуна, або ще краще на краю Суматри - щоб створити базу для відвоювання Малаї. Але Вашингтон відмовився (!) постачати десантні кораблі. Рузвельт і його начальники штабів сприймали британське бажання як «просто для того, щоб дозволити британцям відвоювати східну частину своєї імперії».
Американці скептично ставилися до стану справ в Британській імперії, а війну в Європі на початках багато хто зверхньо сприймав як розбірки помираючих імперій. Тож США і в Азії більше не збиралися вважати на почуття Черчилля й відверто заявили про своє прагнення керувати подальшим перебігом Східної війни. Американський представник, відвідавши Лондон, заявив: «Тепер наша черга відбивати м’ячі в Азії». (с) "І розверзлося пекло..."
Лондон розумів, що його 14 армія не гратиме визначної ролі у перемозі над Японією – Британія похмуро погодилася на план згідно американських інтересів.
Осінь. Європа. 1944. Американські і британські вищі командири мали вдосталь претензій і зауважень один до одного. Взяття Антверпена - вцілому все добре, але були невдачі на підходах до Щельди. За організацію операції відповідала УСЯ вертикаль союзників, починаючи із Айзенхауера, але на американському боці вважали, що провина за невдачі операції лежала на виконавці – Монтгомері. «Взимку американці вже перестали вважати Монті дотепним …презирство до нього переросло у справжню ненависть.»
Британський генштаб вважав, що армія Монтгомері ефективніше за американців діяла б на півдні фронту. Думка була помилкова – на правому фланзі фронту діяв Паттон. Успішно, якщо не враховувати, як союзники прохлопали Арденський контрнаступ. Постійні різногляди «відбивали взаємну англо-американську недовіру, що ставала дедалі очевиднішою, коли генерали кожної з держав злостиво вивчали невдачі і неприємності колег.» (с) "І розверзлося пекло..."
Ці неідеальні взаємини існували і на нижчому рівні. Що показано в кількох епізодах стрічки «Володарі небес» - напруга між американськими і британськими екіпажами бомбардувальників доходила до бійок. До кінця боїв в Європі і тактика дій бомбардувальних груп Британії та США лишалися різними і це не додавало координації діям.
Весна. Північ Італії. 1945. Союзники проводять доволі успішну фінальну фазу італійської кампанії. Проте деякі учасники цих боїв втратили смисл боротися у війні – Ялтинська конференція перекроїла Європу так, що Польща опинилася під комуністами. 13 лютого командир польського корпусу в Італії, генерал Владислав Андерс, надсилає листа до британського головкома. Листа про ціну, що сплатив польський контингент від 1942 року і що все це було дарма:
«уздовж нашого шляху, який ми вважали бойовим шляхом в Польщу, ми залишили тисячі могил наших побратимів. Тому солдати Другого Польського корпусу вважають останнє рішення Конференції трьох держав найсерйознішою несправедливістю… Цей солдат тепер запитує мене: яка мета його боротьби? І сьогодні я не можу відповісти на це запитання». (с) "І розверзлося пекло..."
Андерс замислювався над тим, щоб відвести свій корпус з передової союзників. Його відмовив командувач 8 британської армії Річард Макрірі. Поляки чіплялися за останню надію, що їхній бойовий внесок у справу союзників, все ж допоможе змінити умови Ялтинських угод на їхню користь. Однак кожна із протиборчих держав вирішувала майбутнє зайнятих нею країн так, як вважала за доречне.
Сталін був вже в Польщі. А Франція і Британія, надто далеко на Заході.
Свій інтерес понад усе...
Німці зневажливо ставилися до союзників італійців і угорців. Американський генералітет не завжди мав приязні взаємини із британським. Політичний Лондон мав що закинути політичному Вашингтону і навпаки. Французи – окрема тема. Поляки воювали, але не вибороли власної країни і Вашингтон з Лондоном нічого не вдіяли.
Інтересами маленьких гравців жертвували в першу чергу. Бо могли. Бо обставини. Бо свій інтерес в пріоритеті. А проблеми інших можна вирішувати трохи пізніше. Цинічна реальна політика. Дорослий світ.
Хочеш, щоб твій інтерес не «губився» в обставинах? Не бійся ставати сильним, аргументовним, беземоційним реалістом, циніком і прагматиком.
На світлині - Монте-Кассіно. Монастир, за котрий точилися чи не найкривавіші бої італійської кампанії. В них брали участь бійці Андерса. "Польського" корпусу, в котрому було багато українців (хто жив "на Західній" до початку радянської окупації).
Віталій ГАЙДУКЕВИЧ
Літо. Азія. 1944. Черчилль хотів десант в Південній Бірмі, нижче від Рангуна, або ще краще на краю Суматри - щоб створити базу для відвоювання Малаї. Але Вашингтон відмовився (!) постачати десантні кораблі. Рузвельт і його начальники штабів сприймали британське бажання як «просто для того, щоб дозволити британцям відвоювати східну частину своєї імперії».
Американці скептично ставилися до стану справ в Британській імперії, а війну в Європі на початках багато хто зверхньо сприймав як розбірки помираючих імперій. Тож США і в Азії більше не збиралися вважати на почуття Черчилля й відверто заявили про своє прагнення керувати подальшим перебігом Східної війни. Американський представник, відвідавши Лондон, заявив: «Тепер наша черга відбивати м’ячі в Азії». (с) "І розверзлося пекло..."
Лондон розумів, що його 14 армія не гратиме визначної ролі у перемозі над Японією – Британія похмуро погодилася на план згідно американських інтересів.
Осінь. Європа. 1944. Американські і британські вищі командири мали вдосталь претензій і зауважень один до одного. Взяття Антверпена - вцілому все добре, але були невдачі на підходах до Щельди. За організацію операції відповідала УСЯ вертикаль союзників, починаючи із Айзенхауера, але на американському боці вважали, що провина за невдачі операції лежала на виконавці – Монтгомері. «Взимку американці вже перестали вважати Монті дотепним …презирство до нього переросло у справжню ненависть.»
Британський генштаб вважав, що армія Монтгомері ефективніше за американців діяла б на півдні фронту. Думка була помилкова – на правому фланзі фронту діяв Паттон. Успішно, якщо не враховувати, як союзники прохлопали Арденський контрнаступ. Постійні різногляди «відбивали взаємну англо-американську недовіру, що ставала дедалі очевиднішою, коли генерали кожної з держав злостиво вивчали невдачі і неприємності колег.» (с) "І розверзлося пекло..."
Ці неідеальні взаємини існували і на нижчому рівні. Що показано в кількох епізодах стрічки «Володарі небес» - напруга між американськими і британськими екіпажами бомбардувальників доходила до бійок. До кінця боїв в Європі і тактика дій бомбардувальних груп Британії та США лишалися різними і це не додавало координації діям.
Весна. Північ Італії. 1945. Союзники проводять доволі успішну фінальну фазу італійської кампанії. Проте деякі учасники цих боїв втратили смисл боротися у війні – Ялтинська конференція перекроїла Європу так, що Польща опинилася під комуністами. 13 лютого командир польського корпусу в Італії, генерал Владислав Андерс, надсилає листа до британського головкома. Листа про ціну, що сплатив польський контингент від 1942 року і що все це було дарма:
«уздовж нашого шляху, який ми вважали бойовим шляхом в Польщу, ми залишили тисячі могил наших побратимів. Тому солдати Другого Польського корпусу вважають останнє рішення Конференції трьох держав найсерйознішою несправедливістю… Цей солдат тепер запитує мене: яка мета його боротьби? І сьогодні я не можу відповісти на це запитання». (с) "І розверзлося пекло..."
Андерс замислювався над тим, щоб відвести свій корпус з передової союзників. Його відмовив командувач 8 британської армії Річард Макрірі. Поляки чіплялися за останню надію, що їхній бойовий внесок у справу союзників, все ж допоможе змінити умови Ялтинських угод на їхню користь. Однак кожна із протиборчих держав вирішувала майбутнє зайнятих нею країн так, як вважала за доречне.
Сталін був вже в Польщі. А Франція і Британія, надто далеко на Заході.
Свій інтерес понад усе...
Німці зневажливо ставилися до союзників італійців і угорців. Американський генералітет не завжди мав приязні взаємини із британським. Політичний Лондон мав що закинути політичному Вашингтону і навпаки. Французи – окрема тема. Поляки воювали, але не вибороли власної країни і Вашингтон з Лондоном нічого не вдіяли.
Інтересами маленьких гравців жертвували в першу чергу. Бо могли. Бо обставини. Бо свій інтерес в пріоритеті. А проблеми інших можна вирішувати трохи пізніше. Цинічна реальна політика. Дорослий світ.
Хочеш, щоб твій інтерес не «губився» в обставинах? Не бійся ставати сильним, аргументовним, беземоційним реалістом, циніком і прагматиком.
На світлині - Монте-Кассіно. Монастир, за котрий точилися чи не найкривавіші бої італійської кампанії. В них брали участь бійці Андерса. "Польського" корпусу, в котрому було багато українців (хто жив "на Західній" до початку радянської окупації).
Віталій ГАЙДУКЕВИЧ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |