Чотирнадцятий ранок Широкої війни. Тарас Шевченко і Україна...
Цей день належить Тарасу Шевченку і Україні. Але він знову приходить з сиренами повітряної тривоги у Чернігові, з новими повідомленнями про звірства російського дикуна з ракетами.
Традиційно цього дня мені доводилося виступати біля пам'ятника Кобзарю на Валу. І я завжди намагався говорити не про того затуленого російською та радянською палітуркою, а про Тараса справжнього. І завжди це не подобалося багатьом власть придержащим, бо я його словами говорив про Росію і в нас перебуваючих її агентів впливу.
Агентами були і є, скажімо, олігархи, бо вони не просто крали загальне добро, але готували грунт для агресора. І не тільки тим, що викликали своєю несправедливістю в обивателя невдоволення нашою Україною та підсовували нам для виборів то комуністів - регіоналів, то зелених недорік, то солодкоспівний голос, що співав на гроші, крадені гроші, Пінчука. До речі, і не чути тепер ні Пінчука, ні Коломойського, ні Ахмєтова, ні Суркіса, ні інших синів ненашого народу. Бо вони таки не наші. Ні по духу, ні по крові. А Порошенко, з якого московська пропаганда зліпила довірливим українцям Вальцмана, закрив небо ППО над Києвом і зараз екіпірував уже третій батальйон тероборони. Бо він - українець. Тож і мова має значення, і армія, і віра.
Саме олігархи тримали українців в облуді братської любові до росіян, з телеекранів, концертів, книжок, нав' язуючи нам всіх тих московських кобзонів- висоцьких. Змушуючи і наших співати "про Парашу, радость нашу".
Коли Шевченку росіянин Іван Аксаков- слов'янофіл запропонував разом друкуватися в журналі "Парус", бо ж, мовляв, наші народи - брати, Шевченко гнівно відповів:"Еге ж, ми великі родичі: як наш батько горів, так ваш батько руки грів". Хіба не це ми бачимо зараз, коли маса росіян радіє вбивствам українців? Виплив у стрічці скрін з волгоградської газети, де пишуть про похорони їхніх у 6 районах області. Як думаєте, де вони загинули? "В ходє спєцапєраціі по дємілітарізаціі України". Воістину, як і Шевченка, росіян досі обурює, чому "чурек і сакля - все твоє, не нами дане".
До речі, у величезній російській літературі, у випарах зачарування якою нас тримали, не знайшлося жодного автора, який би засудив російську окупацію Кавказу, дикунське винищення його народів. Жодного! Коли вам скажуть про "Хаджи-Мурата" Л.Толстого - не вірте, бо опублікований він був лише після смерті автора. Мовчала вся та література, яку досі наївно звуть гуманістичною. Це хто гуманний - Лєрмонтов, що писав про злого чечена, чи Пушкін, який мріяв бути секретарем генерала Єрмолова - нищителя Кавказу?!
А українець Шевченко підніс голос на захист Кавказу в однойменній поемі, що й сьогодні читається гнівно.
Недавно в коментарях мені написали, що не треба відмовлятися від російської літератури, бо ж ми не відмовилися від Гете після Гітлера. Але ж ні Гете, ні брати Манн, ні Брехт, ні Гесс не оспівували нацизм так, як вихваляли рашизм всі ті пушкіни і сучасні прілєпіни. Відчуйте різницю! До речі, росіяни планували у переможеному Києві на 5 день концерт Газманова. Обломалося!
Зараз якраз, через 161 рік після його смерті, йде виконання заповіту Тараса Шевченка, що казав - "як полине в Чорне море кров ворожа, отойді я все покину і полину молитися до самого Бога". До Чорного моря ще дійдемо, але коли під Харковом учора з 3 гелікоптерів висаджується російський десант зі 120 навчених воювати і його знищують навіть не ЗСУ, а тероборонівці, то вочевидь Україна таки вірно прочитала Шевченка, як би не старалися прихвосні Москви.
Безумовно, Росія розвалиться, але і зважаймо, щоб не було, як у Шевченка:"Хвалитесь, що Польща впала? Правда ваша - Польща впала та й вас завалила".
...І був чотирнадцятий ранок Широкої війни. І був день знову з вибухами, пострілами, з ворожими військами, що ховаються як зайці по кущах - але ті, що вже не можуть стріляти. І молилася Україна до Бога Тарасовими словами і стояла, дивуючи світ і саму себе.
Василь Чепурний
Фото з сайту Чернігівської ОДА, 9 березня 2015 року.
Традиційно цього дня мені доводилося виступати біля пам'ятника Кобзарю на Валу. І я завжди намагався говорити не про того затуленого російською та радянською палітуркою, а про Тараса справжнього. І завжди це не подобалося багатьом власть придержащим, бо я його словами говорив про Росію і в нас перебуваючих її агентів впливу.
Агентами були і є, скажімо, олігархи, бо вони не просто крали загальне добро, але готували грунт для агресора. І не тільки тим, що викликали своєю несправедливістю в обивателя невдоволення нашою Україною та підсовували нам для виборів то комуністів - регіоналів, то зелених недорік, то солодкоспівний голос, що співав на гроші, крадені гроші, Пінчука. До речі, і не чути тепер ні Пінчука, ні Коломойського, ні Ахмєтова, ні Суркіса, ні інших синів ненашого народу. Бо вони таки не наші. Ні по духу, ні по крові. А Порошенко, з якого московська пропаганда зліпила довірливим українцям Вальцмана, закрив небо ППО над Києвом і зараз екіпірував уже третій батальйон тероборони. Бо він - українець. Тож і мова має значення, і армія, і віра.
Саме олігархи тримали українців в облуді братської любові до росіян, з телеекранів, концертів, книжок, нав' язуючи нам всіх тих московських кобзонів- висоцьких. Змушуючи і наших співати "про Парашу, радость нашу".
Коли Шевченку росіянин Іван Аксаков- слов'янофіл запропонував разом друкуватися в журналі "Парус", бо ж, мовляв, наші народи - брати, Шевченко гнівно відповів:"Еге ж, ми великі родичі: як наш батько горів, так ваш батько руки грів". Хіба не це ми бачимо зараз, коли маса росіян радіє вбивствам українців? Виплив у стрічці скрін з волгоградської газети, де пишуть про похорони їхніх у 6 районах області. Як думаєте, де вони загинули? "В ходє спєцапєраціі по дємілітарізаціі України". Воістину, як і Шевченка, росіян досі обурює, чому "чурек і сакля - все твоє, не нами дане".
До речі, у величезній російській літературі, у випарах зачарування якою нас тримали, не знайшлося жодного автора, який би засудив російську окупацію Кавказу, дикунське винищення його народів. Жодного! Коли вам скажуть про "Хаджи-Мурата" Л.Толстого - не вірте, бо опублікований він був лише після смерті автора. Мовчала вся та література, яку досі наївно звуть гуманістичною. Це хто гуманний - Лєрмонтов, що писав про злого чечена, чи Пушкін, який мріяв бути секретарем генерала Єрмолова - нищителя Кавказу?!
А українець Шевченко підніс голос на захист Кавказу в однойменній поемі, що й сьогодні читається гнівно.
Недавно в коментарях мені написали, що не треба відмовлятися від російської літератури, бо ж ми не відмовилися від Гете після Гітлера. Але ж ні Гете, ні брати Манн, ні Брехт, ні Гесс не оспівували нацизм так, як вихваляли рашизм всі ті пушкіни і сучасні прілєпіни. Відчуйте різницю! До речі, росіяни планували у переможеному Києві на 5 день концерт Газманова. Обломалося!
Зараз якраз, через 161 рік після його смерті, йде виконання заповіту Тараса Шевченка, що казав - "як полине в Чорне море кров ворожа, отойді я все покину і полину молитися до самого Бога". До Чорного моря ще дійдемо, але коли під Харковом учора з 3 гелікоптерів висаджується російський десант зі 120 навчених воювати і його знищують навіть не ЗСУ, а тероборонівці, то вочевидь Україна таки вірно прочитала Шевченка, як би не старалися прихвосні Москви.
Безумовно, Росія розвалиться, але і зважаймо, щоб не було, як у Шевченка:"Хвалитесь, що Польща впала? Правда ваша - Польща впала та й вас завалила".
...І був чотирнадцятий ранок Широкої війни. І був день знову з вибухами, пострілами, з ворожими військами, що ховаються як зайці по кущах - але ті, що вже не можуть стріляти. І молилася Україна до Бога Тарасовими словами і стояла, дивуючи світ і саму себе.
Василь Чепурний
Фото з сайту Чернігівської ОДА, 9 березня 2015 року.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |