Чорний листопад Лузіків
Сьогодні цього села нема на карті. Бо в 60-і роки його приєднали до Авдіївки. Може, тому й приєднали, що було виморене Голодомором, а в 30-і роки було повнокровним селом, навіть сільрада своя була.
Так ось за книгою "Чорні дошки. Чернігівська область" можна прослідкувати як нищили українців на прикладі одного села Лузіки.
10 березня 1932 року районна понорницька газета «Соціалістичне життя» повідомляє про занесення Лузіків на чорну дошку «за зрив виконання плану формування насіннєвого, страхового та фуражного фондів». Чомусь селяни, у яких відібрали землю, худобу і реманент, не спішать працювати в колгоспі. Більше того – газета громить навіть уповноважених від райкому: «Уповноважені РПК сел Осьмаки, Лузіки, Шабалтасівка (подаю за тодішнім написанням – В.Ч.) та Свердлівка зривають мобілізацію посівматеріалу, потураючи куркулям, не збираючи з них посівматеріалу». Фактично це був донос.
Проте 19 жовтня цього ж року ця ж газета уже хвалить Лузіки, а ще Студінку, Осьмаки та Об’єднане за викачку із селян решток грошей- це називалося позикою. Позичали в селян, кажучи по-польськи, у вєчнє одданнє…
Через місяць «Соціалістичне життя», що продовжує пильно слідкувати за Лузіками, вміщує статтю «Активіст села повинен першим здати хліб». Ага. І в ній показники відбирання хліба називаються найганебнішими у Понорниці, Вербі, Лузіках, Шаболтасівці та Хлоп’яниках. Ганебні не через відбирання хліба, а на думку компартійної газетки – за темпами узаконеного злочину.
У цих селах, - громить далі автор, - «не дали відсічи куркулю та підкуркульнику, який проводить свою розкладницьку роботу». Невдовзі ми дізнаємося кого ж визначили на роль отих підкуркульників…
Газета прямо закликає до репресій: «…Потрібна рішучість судово – слідчих органів…». Невдовзі вона не забариться. Бо в Лузіках тільки 38 % виконання плану відбирання хліба.
І щоб ніхто не сумнівався у комуністичному характері так званої радянської влади, газета гласить: «Сільради є органами диктатури пролетаріату і не можна припустити, щоб серед її членів були ворожі люди до Радянської влади».
Виявляється, це були не просто ідеологічні гасла, бо вже 22 листопада газета радісно повискує: «Перемогли в боротьбі з куркулями».
Виявляється, в Лузіки направили «буксирну бригаду», завдання якої – звільнити селян від їхнього ж хліба, приректи їх на вимирання. «Ударна бригада райкому комсомолу на чолі з уповноваженим РПК Іванченком прибула 17.ХI і за три дні домоглась плану хлібозаготівель на 100%».
І тут же знайдено ворогів: «До останнього часу село Лузіки ганебно відставало у виконанні господарсько – політичних кампаній, особливо хлібозаготівлі, за що було занесено на чорну дошку». Бо виявляється, «на дудку куркуля грали і окремі члени сільради, як Грищенко Пилип Данилович, говорячи про неможливість виконати план, весь час вів розкладницьку роботу серед населення…» Також «шкідницько – куркульську роботу проявляв прийомщик хліба Іващенко Купріян Степанів (так у тексті – В.Ч.) … недоважував, …крав державний хліб, бо у нього викрито захованого хліба біля 150 пудів різних культур».
Швидше всього, що цей Іващенко або переховував людський хліб, або свій заховував, але комуністична рептилька зве його державним. Бо в окупанта завжди так – все, що бачить, все його…
Що ж сталося з призначеними на роль куркулів Грищенком та Іващенком? «Справу …негайно передано до суду» - радісно- грізно звітує орган комуністів. Автор обачно свого прізвища не поставив, пишеться «Комс. бригада»…
А від 22 листопада є рапорт цьої бригади: «Село Лузіки, виконуючи настановлення партії та уряду… вщент розбиваючи всі зусилля класового ворога та його агентури… домоглося на 19. ХI виконання річного плану хлібозаготівель”.
Село без хліба, на вмирання залишили уповноважений РПК Іванченко, голова сільради Грищенко (чи не той, про якого йдеться вище?), уповноважений РК комсомолу Григоренко, члени буксирної бригади Громова, Літвіненко, Маргус, Науменко, Кир’янів, Гойко, Ступик, Спичакова Н. Всі прізвища, крім Грищенка – не лузіцькі.
…Наступав голодний грудень 1932 року.
Василь ЧЕПУРНИЙ
Так ось за книгою "Чорні дошки. Чернігівська область" можна прослідкувати як нищили українців на прикладі одного села Лузіки.
10 березня 1932 року районна понорницька газета «Соціалістичне життя» повідомляє про занесення Лузіків на чорну дошку «за зрив виконання плану формування насіннєвого, страхового та фуражного фондів». Чомусь селяни, у яких відібрали землю, худобу і реманент, не спішать працювати в колгоспі. Більше того – газета громить навіть уповноважених від райкому: «Уповноважені РПК сел Осьмаки, Лузіки, Шабалтасівка (подаю за тодішнім написанням – В.Ч.) та Свердлівка зривають мобілізацію посівматеріалу, потураючи куркулям, не збираючи з них посівматеріалу». Фактично це був донос.
Проте 19 жовтня цього ж року ця ж газета уже хвалить Лузіки, а ще Студінку, Осьмаки та Об’єднане за викачку із селян решток грошей- це називалося позикою. Позичали в селян, кажучи по-польськи, у вєчнє одданнє…
Через місяць «Соціалістичне життя», що продовжує пильно слідкувати за Лузіками, вміщує статтю «Активіст села повинен першим здати хліб». Ага. І в ній показники відбирання хліба називаються найганебнішими у Понорниці, Вербі, Лузіках, Шаболтасівці та Хлоп’яниках. Ганебні не через відбирання хліба, а на думку компартійної газетки – за темпами узаконеного злочину.
У цих селах, - громить далі автор, - «не дали відсічи куркулю та підкуркульнику, який проводить свою розкладницьку роботу». Невдовзі ми дізнаємося кого ж визначили на роль отих підкуркульників…
Газета прямо закликає до репресій: «…Потрібна рішучість судово – слідчих органів…». Невдовзі вона не забариться. Бо в Лузіках тільки 38 % виконання плану відбирання хліба.
І щоб ніхто не сумнівався у комуністичному характері так званої радянської влади, газета гласить: «Сільради є органами диктатури пролетаріату і не можна припустити, щоб серед її членів були ворожі люди до Радянської влади».
Виявляється, це були не просто ідеологічні гасла, бо вже 22 листопада газета радісно повискує: «Перемогли в боротьбі з куркулями».
Виявляється, в Лузіки направили «буксирну бригаду», завдання якої – звільнити селян від їхнього ж хліба, приректи їх на вимирання. «Ударна бригада райкому комсомолу на чолі з уповноваженим РПК Іванченком прибула 17.ХI і за три дні домоглась плану хлібозаготівель на 100%».
І тут же знайдено ворогів: «До останнього часу село Лузіки ганебно відставало у виконанні господарсько – політичних кампаній, особливо хлібозаготівлі, за що було занесено на чорну дошку». Бо виявляється, «на дудку куркуля грали і окремі члени сільради, як Грищенко Пилип Данилович, говорячи про неможливість виконати план, весь час вів розкладницьку роботу серед населення…» Також «шкідницько – куркульську роботу проявляв прийомщик хліба Іващенко Купріян Степанів (так у тексті – В.Ч.) … недоважував, …крав державний хліб, бо у нього викрито захованого хліба біля 150 пудів різних культур».
Швидше всього, що цей Іващенко або переховував людський хліб, або свій заховував, але комуністична рептилька зве його державним. Бо в окупанта завжди так – все, що бачить, все його…
Що ж сталося з призначеними на роль куркулів Грищенком та Іващенком? «Справу …негайно передано до суду» - радісно- грізно звітує орган комуністів. Автор обачно свого прізвища не поставив, пишеться «Комс. бригада»…
А від 22 листопада є рапорт цьої бригади: «Село Лузіки, виконуючи настановлення партії та уряду… вщент розбиваючи всі зусилля класового ворога та його агентури… домоглося на 19. ХI виконання річного плану хлібозаготівель”.
Село без хліба, на вмирання залишили уповноважений РПК Іванченко, голова сільради Грищенко (чи не той, про якого йдеться вище?), уповноважений РК комсомолу Григоренко, члени буксирної бригади Громова, Літвіненко, Маргус, Науменко, Кир’янів, Гойко, Ступик, Спичакова Н. Всі прізвища, крім Грищенка – не лузіцькі.
…Наступав голодний грудень 1932 року.
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |