Чи згодимося на знелюднення України?
Страх від волання: «Як будемо жити при Трампі?!» — починає набридати. Складається враження, що Трампа обрали президентом України, а не США. І ніби від нього залежить — чи буде Україна і чи будуть українці в Україні?
Так, ситуація в нашій державі дуже складна. Нинішнє політико-військове керівництво заганяє українців у кут. При серйозному аналізі владних посилів і дій не видно українського інтересу в Україні. Є лише гасла-одноденки. Їхні посили культивують зневіру, безвихідь, безнадію. Їхні дії формують страх, непевність, непередбачуваність. Разом із цим посилюються капризні «звинувачення» наших найбільших партнерів — США, Британії, Польщі — в «охолодженні» допомоги та розхитуванні українців новими податками, страхами відключень світла і води, постійним нищенням державних інститутів та корупцією.
Складається враження, що «план Зе-перемоги» полягає не в знищенні ворога і навіть не у випрошуванні грошей і зброї без будь-яких зобов’язань, а в запуску механізмів обезлюднення України.
ЩО МАЄМО?
1. Демотивація і розбалансованість українців, які мали б захищати Україну і працювати на перемогу. Самовільне залишення частин, «ухилянти» мобілізаційного віку, втікачі з країни… Насправді, скільки завгодно можна їм дорікати, і підстави для цього є. Але їхня поведінка є наслідком відсутності українського інтересу, що мав би формуватися владою, яку обрали у 2019 році.
2. Катастрофічне збідніння населення і вузький прошарок тих, хто збагачується на війні, купує нерухомість за кордоном і готується шукати свою «землю обітовану».
3. Інфляція, яка «фіксується» в офіційній статистиці, не відповідає дійсності.
4. Збільшення цін на продовольчі товари, медикаменти, паливо та інші першочергові потреби призводить до зростання крадіжок, насильства і масової міграції за кордон. Навіть «борщовий набір» скоро буде золотим з такими цінами, як сьогодні в Україні.
5. Відключення електроенергії в промислових об’єктах і житловому секторі при продажах енергії за кордон.
6. Загроза президентства Трампа, який може скоротити допомогу Україні, а також імовірність затримок виплат пенсій і заробітних плат.
ЩО ДАЛІ?
Українців змушують виїжджати за кордон у пошуках безпечного життя і можливості вижити, забезпечивши себе їжею та елементарним побутом. А «план Зе-перемоги» звужується до «політики мінял»: збільшення допомоги від США та європейських країн в обмін на наших воїнів для «гарячих» точок та «спрощений» доступ транснаціональних корпорацій до природних ресурсів в Україні.
Правління цієї «влади» є не просто непрофесійним чи некомпетентним. Це свідомі плани та дії тих, хто привів її до влади і маніпулює нею для обезлюднення України, очищення її від українців і заселення мігрантами. Цьому навіть присвячена нав’язана «наукова» дискусія про «демографічну кризу» та потреби в людських ресурсах. Це вже не виглядає як просто недолугий уряд. Це виглядає як спланована операція з розсіювання та знелюднення України.
Згідно з черговими свіжими опитуваннями, серед 4–6 осіб, яких чомусь ще «міряють» як «альтернативу», жоден не пропонує реальних змін. Є лише заявки, що є команди «не такі зашкварені», як нинішні. На жаль, тут мова йде про використання тієї самої олігархічної моделі управління країною, яку впровадив ще Кучма у 1990-ті. Не чути пропозицій щодо створення країни можливостей, національних вольностей та гідної заможності. Навіть думки про це не виникає.
У щотижневих відрядженнях до військових частин та прифронтових територій зустрічаю вільних по духу, гордих за країну українців. Вони все бачать і не змиряться з такою антиукраїнською поведінкою нинішньої окупаційної влади. Важливо всім нам зупинитися в очікуванні від влади пропозицій не тільки щодо перемоги, але й хоча б щодо пристойного життя для українців на землі, де не ступають загарбники.
Ці вільні українці по духу не повинні дозволити, щоб людей, як худобу, гнали на забій, допоки Захід годуватиме сьогоднішніх владних невігласів. Нам сьогодні потрібна не просто зміна антиукраїнської влади, а перезавантаження моделі управління країною. Конституція і закони вже давно мають формальне значення для влади. Як мінімум 16 років в Україні не було права закону, а безлад і хаос домінують у державі.
Ми із Бойовим Братерством України пропонуємо перехідну до виборів модель Уряду воєнного часу, і це не просто заміна одних осіб на інших. Це структурна та якісна трансформація системи для зміцнення обороноздатності, укріплення згуртованості нації та оновлення довіри міжнародних партнерів. Лідерство — це особиста відповідальність — ми до неї готові і спроможні. Сьогоднішня колективна політична система — це узаконена безвідповідальність перед людьми і світом. Справжнє лідерство — це компетентність, жертовність і доведена спроможність. Воно не має нічого спільного з «кумирством», на яке ми хворіємо не одну каденцію. Кумир — це наша емоція вподобання. Але нам треба дорослішати — від кумирів не слід очікувати відповідальності. Кумири завжди спочатку про себе, за справжнім навиком чи вигаданим, але завжди спочатку про себе. У час війни лідерство — це величезна самовіддана праця, висока відповідальність перед нацією і державою, доведена попереднім шляхом, а не розмальована у соцмережах чи «марафонним марафетом».
Ми наблизилися до свого Рубікону. Хочемо мати українську Україну, хочемо не посоромити ціну нашої війни, хочемо, щоб ми і нащадки вільно і заможно жили на цій Благословенній землі? Тоді досить захоплюватися кумирами. Час дорослішати.
Працюємо. Перемагаємо.
Павло ЖЕБРІВСЬКИЙ
Фото - фрагмент картини Олега Шупляка: «Ні кола, ні двора».
Так, ситуація в нашій державі дуже складна. Нинішнє політико-військове керівництво заганяє українців у кут. При серйозному аналізі владних посилів і дій не видно українського інтересу в Україні. Є лише гасла-одноденки. Їхні посили культивують зневіру, безвихідь, безнадію. Їхні дії формують страх, непевність, непередбачуваність. Разом із цим посилюються капризні «звинувачення» наших найбільших партнерів — США, Британії, Польщі — в «охолодженні» допомоги та розхитуванні українців новими податками, страхами відключень світла і води, постійним нищенням державних інститутів та корупцією.
Складається враження, що «план Зе-перемоги» полягає не в знищенні ворога і навіть не у випрошуванні грошей і зброї без будь-яких зобов’язань, а в запуску механізмів обезлюднення України.
ЩО МАЄМО?
1. Демотивація і розбалансованість українців, які мали б захищати Україну і працювати на перемогу. Самовільне залишення частин, «ухилянти» мобілізаційного віку, втікачі з країни… Насправді, скільки завгодно можна їм дорікати, і підстави для цього є. Але їхня поведінка є наслідком відсутності українського інтересу, що мав би формуватися владою, яку обрали у 2019 році.
2. Катастрофічне збідніння населення і вузький прошарок тих, хто збагачується на війні, купує нерухомість за кордоном і готується шукати свою «землю обітовану».
3. Інфляція, яка «фіксується» в офіційній статистиці, не відповідає дійсності.
4. Збільшення цін на продовольчі товари, медикаменти, паливо та інші першочергові потреби призводить до зростання крадіжок, насильства і масової міграції за кордон. Навіть «борщовий набір» скоро буде золотим з такими цінами, як сьогодні в Україні.
5. Відключення електроенергії в промислових об’єктах і житловому секторі при продажах енергії за кордон.
6. Загроза президентства Трампа, який може скоротити допомогу Україні, а також імовірність затримок виплат пенсій і заробітних плат.
ЩО ДАЛІ?
Українців змушують виїжджати за кордон у пошуках безпечного життя і можливості вижити, забезпечивши себе їжею та елементарним побутом. А «план Зе-перемоги» звужується до «політики мінял»: збільшення допомоги від США та європейських країн в обмін на наших воїнів для «гарячих» точок та «спрощений» доступ транснаціональних корпорацій до природних ресурсів в Україні.
Правління цієї «влади» є не просто непрофесійним чи некомпетентним. Це свідомі плани та дії тих, хто привів її до влади і маніпулює нею для обезлюднення України, очищення її від українців і заселення мігрантами. Цьому навіть присвячена нав’язана «наукова» дискусія про «демографічну кризу» та потреби в людських ресурсах. Це вже не виглядає як просто недолугий уряд. Це виглядає як спланована операція з розсіювання та знелюднення України.
Згідно з черговими свіжими опитуваннями, серед 4–6 осіб, яких чомусь ще «міряють» як «альтернативу», жоден не пропонує реальних змін. Є лише заявки, що є команди «не такі зашкварені», як нинішні. На жаль, тут мова йде про використання тієї самої олігархічної моделі управління країною, яку впровадив ще Кучма у 1990-ті. Не чути пропозицій щодо створення країни можливостей, національних вольностей та гідної заможності. Навіть думки про це не виникає.
У щотижневих відрядженнях до військових частин та прифронтових територій зустрічаю вільних по духу, гордих за країну українців. Вони все бачать і не змиряться з такою антиукраїнською поведінкою нинішньої окупаційної влади. Важливо всім нам зупинитися в очікуванні від влади пропозицій не тільки щодо перемоги, але й хоча б щодо пристойного життя для українців на землі, де не ступають загарбники.
Ці вільні українці по духу не повинні дозволити, щоб людей, як худобу, гнали на забій, допоки Захід годуватиме сьогоднішніх владних невігласів. Нам сьогодні потрібна не просто зміна антиукраїнської влади, а перезавантаження моделі управління країною. Конституція і закони вже давно мають формальне значення для влади. Як мінімум 16 років в Україні не було права закону, а безлад і хаос домінують у державі.
Ми із Бойовим Братерством України пропонуємо перехідну до виборів модель Уряду воєнного часу, і це не просто заміна одних осіб на інших. Це структурна та якісна трансформація системи для зміцнення обороноздатності, укріплення згуртованості нації та оновлення довіри міжнародних партнерів. Лідерство — це особиста відповідальність — ми до неї готові і спроможні. Сьогоднішня колективна політична система — це узаконена безвідповідальність перед людьми і світом. Справжнє лідерство — це компетентність, жертовність і доведена спроможність. Воно не має нічого спільного з «кумирством», на яке ми хворіємо не одну каденцію. Кумир — це наша емоція вподобання. Але нам треба дорослішати — від кумирів не слід очікувати відповідальності. Кумири завжди спочатку про себе, за справжнім навиком чи вигаданим, але завжди спочатку про себе. У час війни лідерство — це величезна самовіддана праця, висока відповідальність перед нацією і державою, доведена попереднім шляхом, а не розмальована у соцмережах чи «марафонним марафетом».
Ми наблизилися до свого Рубікону. Хочемо мати українську Україну, хочемо не посоромити ціну нашої війни, хочемо, щоб ми і нащадки вільно і заможно жили на цій Благословенній землі? Тоді досить захоплюватися кумирами. Час дорослішати.
Працюємо. Перемагаємо.
Павло ЖЕБРІВСЬКИЙ
Фото - фрагмент картини Олега Шупляка: «Ні кола, ні двора».
| Читайте також |
| Коментарі (0) |