реклама партнерів:
Головна › Новини › СУСПІЛЬСТВО
Чи завершився Голодомор у червні 1933-го на Чернігівщині?
20-Жов-20 355 0.0 0
З висоти сьогоднішнього дня ми знаємо, що Голодомор-геноцид розпочав лютувати на українських землях восени 1932-го і свої страшні багатомільйонні жертви зібрав за якихось вісім-дев’ять місяців – влітку 1933-го, з новим урожаєм, ситуація дещо стабілізувалася. Однак тоді, у страшному 1933 році, населення зовсім не знало, чи завершилася катастрофа, чи криваві «жнива» продовжаться й надалі.

Пік смертності від голоду в 1933-му в Україні припав на червень, коли померло близько мільйона людей (із загальної кількості 3,9 млн.). Не менш жахливою була і перша половина липня. Але в середині місяця дозрів новий врожай, селянам дозволили скуштувати трохи хліба і рівень смертності різко впав. Однак майбутнє все одно було непевним: ніхто не знав, чи продовжиться політика повного викачування хліба, а якщо і зміняться її масштаби, то наскільки.
Компартійний та радянський актив і надалі переймався лише власним добробутом – займалися самопостачанням та пиячили. Здавалось би, десятки мученицькі померлих односельців мали б протверезити їх свідомість, налаштувати на справжню ударну працю, аби максимально допомогти тим, хто вижив у тому страшному пеклі, адже наїстися «від пуза» їм поки що не світило. Однак реальність виглядала куди більш сумною.

У багатьох колгоспах збирання врожаю влітку і восени 1933-го проводилося абияк, багато хліба загинуло в полові. Типовий приклад – колгосп «Червоний літак» (с. Петрушин Чернігівського району): помолочене жито лежить невіяним, скирти проростають, дуже багато розв’язаних снопів, по яких їздять підводами, через що є багато втрат. Біля болота гине 56 кіп сіна. В буртах також погнила вся картопля, що була призначена для розподілу колгоспникам на трудодні. Відтак із вже оголошених 4-5 кг зернових на трудодень по факту вийшло втричі менше (1,3 кг). Населення ремствувало, окремі колгоспники намагалися підняти питання про очевидні неподобства на колгоспних зборах, однак правління не давало їм висловитися.

Керівництву було не до людей та їх проблем, воно переймалося розвагами. Ось у прилуцькому колгоспі «Новий побут» з нагоди завершення основних сільськогосподарських робіт влаштували урочисту вечірку. Лише на спиртні напої витратили близько 1000 крб. Окрім місцевих колгоспників, на вечірку прибули секретар райпарткому, голова райвиконкому, голова міськради, начальник Політвідділу Прилуцької МТС, заступник начальника районної ГПУ та ряд інших керманичів «з незнайомими колгоспу жінками». Вони розташувалися в окремій кімнаті, «пили спиртні напої й після офіційної частини продовжували пиятику, відокремившись від колгоспників».

Вже наприкінці 1933-го подекуди спостерігалися «продовольчі труднощі». У листі начальника Політвідділу Корюківської МТС В. Капранова від 14 грудня 1933 року повідомляється про «тяжкий стан окремих колгоспників» у колгоспах «Червоний промінь», «Петровського» (с. Сядрино). Катастрофічне становище в грудні 1933-го склалося і в Бобровицькому бурякорадгоспі: «робочі без хліба взагалі», та й інших ніяких продуктів у радгоспі немає: «просто голодують».

Однак люди не лише голодували, але й помирали, іноді – доволі масово. Варто згадати підвищену смертність в останні місяці 1933-го в Роїщі Чернігівського району. Того року в Роїщі померло 125 чоловік (в 1932-му – 48): в січні – 4, у лютому – 8, у березні – 9, у квітні – 6, у травні – 10, у червні – 17, у липні – 20, у серпні – 11, у вересні – 2, у жовтні – 12, у листопаді – 14, у грудні – 12.

Страшно й подумати, що б було, аби трапилася ще одна хвиля голоду. Власне, на початку 1934-го справді виникали побоювання, що голод може повторитися. Але коли голова Петрушинської сільради Дмитро Шурубенко заявив про це вголос, Чернігівський міськпартком 27 лютого 1934 р. миттєво зняв його з голови сільради і виключив із партії «за систематичну п’янку та за розповсюдження провокаційних чуток серед селян с. Петрушина, що селяне знову будуть голодувати, як голодували в 1933 році». А перед тим ще й заслухали «інформацію тов. Петушкова про те, що факти, визначені в матеріалах, що деякі сім’ї в с. Петрушині голодують, не підтвердились». Чого варта «інформація тов. Петушкова» красномовно свідчить виступ іншого петрушинсього комуніста Феодосія Почепні під час партійної чистки влітку 1934 року, коли він, характеризуючи Марію Іонову, чи не першу комуністку на селі, проговорився, що «весною 1934 р. голод заставив її піти працювати в радгосп».

Тож новий врожай влітку 1933-го аж ніяк не означав завершення трагедії. Попереду на селян чекали нові випробування.

Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:УІНП, Чернігівщина, Голодомор


Читайте також



Коментарі (0)
avatar