Чи потрібен у Носівці пам'ятник "афганцям"?

Я часто задумуюсь, чи усвідомлюють мої співгромадяни, що такий потужний європейський етнос, як українці, до недавнього часу не мав своєї Держави. Що тільки ось зараз, на зламі 2-го та 3-го тисячоліть, ми почали розбудовувати свій власний дім. Не комунальну соціалістичну республіку, а власну незалежну соборну національну Державу. 1 вона, ця держава, не ставши міцно на ноги, як мала дитина, коверзує, плаче, хворіє... і потребує нашої уваги, турботи і любові кожного із своїх громадян. Якщо ми маємо почуття власної гідності, якщо в жилах козацька кров, а не водиця, якщо нам не все рівно яку Україну передамо наступним поколінням - «Україна понад усе» - ось життєве кредо повинно бути в кожного її мешканця.

Чому ж так сталося, що в той час, коли політична мапа світу була вже в основному сформована, нас з вами ніби і не було?

А тому, що московські бояри, знехтувавши Переяславською угодою, як непотрібним папірцем, наслали на неньку багатотисячну орду «москалів», щоб втовкмачити на десятиліття, хто кому який брат. В двадцятих роках минулого століття вже обільшовічені бояри разом з донецькими Артемами в крові втопили першу Українську державу. А щоб «хохол» міцніше усвідомив собі яка міцна кремлівська любов до нього, пройшлися по нашій землі голодоморами 1920-1922 рр., 1932-1933 рр. та депортацією мільйонів українців.

Здавалося б, в наш час високого розвитку демократичних засад у світі, дотримання державами планети Гельсінських угод, після розпаду Радянського Союзу і з проголошенням незалежності, нарешті українці отримають національний державний суверенітет.

Та не так думають у Москві, вже «ПТН-ПНХ-овськї» бояри.

І ось вже наше покоління має свою війну, з анексованим Кримом, окупованим Донбасом і тисячами загиблих патріотів.

Ну і... як нам після цього відноситись до символів Радянської імперії, від якої ми все таки відкололися? Як протистояти потужній пропагандистській радянській машині, правонаступниці «советов» - Росії ??

Здавалося б, саме життя із захисниками Майдану, учасниками АТО і волонтерського руху, цілий спектр законодавчих актів, в тому числі і про декомунізацію суспільного життя, дають можливість державним службовцям на місцях надолужити згаяне в плані національно-патріотичного виховання. Приємно, що в багатьох населених пунктах з'явилися об'єкти вшанування патріотів України, зокрема в районі села Макіївка нашого району відкрито пам'ятник на честь Небесної Сотні.

І ось... 17 жовтня поточного року в самому центрі міста Носівки Чернігівської області в урочистій обстановці, за участю керівників міста та району було відкрито постамент на честь воїнів учасників війни з Афганістаном!!!

Так, так саме звідси випливає друга причина довготривалого народження нашої держави - це власні «яничари», в тому числі і духовні.

Вони не увіковічнили пам'ять полеглих на фронтах Української Вітчизняної війни, в тому числі і наших земляків, в назвах вулиць чи таких же монументах. У них немає бажання привести в належний стан погруддя Т.Г. Шевченку. Проте вони, без опитування, без думки громадян міста, витратили десятки тисяч громадянських грошей, щоб увіковічити Радянського воїна-афганця, воїна-«інтернаціоналіста», члена окупаційного корпусу Радянських військ в Афганістані.

Тут я змушений пояснити, особливо для молодого покоління, чому це слово взято в лапки. СРСР - єдина держава на планеті, яка стратегічним завданням на міжнародній арені для себе визначила експорт революції. В об'єктивній трактовці – експорт тероризму.

Місію цю виконували військові підрозділи під завуальованою назвою - інтернаціональний обов'язок, а простіше окупація. От і несли цей «інтернаціональний обов'язок» радянські воїни в 1939 р. в Фінляндії, в 1956 р. намотували на гусениці танків протестантів у Будапешті, в 1968 р. танками ж переконували чехів у Празі, що вони поступають не по інтернаціональному.

Окупація Афганістану була найбільш складною, в порівнянні з попередніми акціями, найбільш затратною, найбільш безплідною і цинічною.

В 1979 р. Кремль розпочав проти цієї країни першу гібридну війну. Так званий «мусульманський батальйон», бійці якого без розпізнавальних знаків та документів захопили палац президента республіки Афганістан, знищили його охорону, вбили самого президента і на довгих десять років окупували країну.

Виконуючи «інтернаціональний» обов’язок воїни із зірочками на пілотках «зачищали» афганські поселення від їх же громадян, охрестивши патріотів цієї країни духами і диверсантами і привласнили собі місію визволителя – точно так, як сьогодні червонозоряні вояки північного брата несуть смерть на територіях Донбасу.

З такими ж зірочками на крилах МІГїв та СУ радянські пілоти в Афганістані, а сьогодні російські «соколи» у Сирії, з допомогою крилатих ракет несуть свою «правду» іншим народам, знищуючи сотні і тисячі безневинних цивільних людей, в тому числі жінок та дітей.

Так, немає вже тієї держави. Радянська імперія - це вже минуле. Але злочини здійснені компартійним керівництвом СССР не мають строку давності, бо вони не в меншій мірі стосуються власного народу. Більше 13 тисяч загиблих, десятки тисяч покалічених молодих людей і безславний вивід військ з Афганістану - ось результат цієї військової компанії! Вічна пам'ять полеглим…

А живим учасникам війни?? Що їм потрібно реально, щоденно, чим зобов'язана цим вимушеним ветеранам війни, вона - наша Україна?

Безкоштовне житло, транспорт, гідна пенсія. Медичне обслуговування та санаторно-курортне лікування по потребах - це право кожного з них. Але ні, все це замінили майже шестистами пам'ятниками та погруддями воїнам-афганцям у стилі радянської монументальної пропаганди, про що проінформував носівчан пан Червонописький - голова спілки воїнів Афганістану, якому б я хотів сказати, що ніяка присяга, ніякий військовий обов'язок не може бути виправданням злочину. (До речі, чи пан Червонописький присягав вже незалежній Україні?).

Знаєте, в юриспруденції є така категорія - співучасник. Це коли один вбиває чи грабує, а другий стоїть на варті, на «шухері».

Це я до того, що нікого з своїх земляків - ветеранів війни, учасників окупації Афганістану, особисто, конкретно, як і всіх ветеранів, я не вправі звинувачувати в злочинах, але і не герої ви, хлопці, не герої... співучасники.
В ці дні світова спільнота відзначає чергову річницю нападу Радянського Союзу на суверенну Фінляндію, перемога над якою вартувала агресору більше трьохсот тисяч життів.

І навіть тоді одіозний генсек Йосип Сталін з надпотужною ідеологічною машиною не вважав за можливе героїзувати цю подію і увіковічнювати пам'ять полеглих таким чином, як нині ми це робимо, після Афганістану.

І ось постав в центрі Носівки, поряд з обеліском «радянським воїнам» загиблим у Великій Вітчизняній війні, пам’ятник «радянським воїнам-афганцям». Тільки ці два, колись високопафосні слова, викликають зовсім протилежні емоції. Якщо до першого - шана, повага і всенародна любов, то до останнього... я його не сприймаю, бо він уособлює образ поневолювача.
Так чи потрібен нашому місту такий пам'ятник, який героїзує тоталітарне минуле вже не існуючої держави і ніколи не стане символом патріотизму, мужності і самопожертви захисників України, перша річниця пам’яті яких щойно виповнилась?

Олександр ПУХА, безпартійний патріот України. м. Носівка