Чи не боїшся ти смерті?
- Чи не боїшся ти смерті? – запитають.
- А ти не боїшся, що вже помираєш? - я відповім.
Ще три місяці тому я виходив з дому і перевіряв чи не забув маску. Сьогодні ж турбуюся, щоб не забути каску, бронежилет і автомат. Ще два роки тому українці боялися вийти на вулиці - намагалися уберегтися від ризику захворіти. Зараз сотня тисяч жителів Миколаєва не залишає своє місто, хоча кожної ночі їх обстрілює російська артилерія.
Довгі ночі під сяйвом Чумацького Шляху, під звуки «виходів», «приходів» та свисту снарядів - хороша нагода для роздумів. Тут неминуче задумуєшся про смерть. Але так само невимовно радієш життю.
Культ безпеки, в якому ми також жили донедавна, насправді є нічим іншим, ніж культом смерті – довгої, сірої і нудної. Мільйони чоловіків у всьому світі досі повільно і нудно помирають в комфортабельних офісах. Десь в глибині душі їх вабить смерть - тому вони шукають її в алкоголі, наркотиках, швидкісній їзді. Але такий кінець порожній і остаточний, бо він породжений егоїзмом, слабкістю і розпачем.
Справді, щоб відчути смак життя, треба заглянути в очі смерті. Але лише тоді, коли ти готовий жертвувати собою за щось вище, ніж ти є сам. Життя чоловіка вимірюється не сумою прожитих років, а сумою прийнятих рішень і кроків. Чи страшно помирати? Страшно зустрітися з Богом і зрозуміти, що ти змарнував час, відведений тобі Ним на цій землі. Що ти так і не накопичив за собою вчинків. Що так і не зробив нічого для Господа, який тобі це життя дав.
Тут, в Україні, ми воюємо не проти Російської Федерації і не проти Путіна. Ми воюємо проти Зла. Сучасна російська держава, її влада, її «спецоперація» будується на брехні. А батьком брехні є диявол. З брехні розпочалося все найгірше, що є в цьому світі. Найогидніше те, що всі злочини РФ нині відбуваються під гаслами «духовності» . Те, що вони називають «церквою» давно вже перетворилося на державний департамент, покликаний благословляти на вбивства та заспокоювати совість убивць. Це злочин не проти України. Це злочин проти Христа.
Від того, що ми воюємо проти зла, не всі з нас автоматично стали добрими. Від того, що в світі є опоненти Путіна, не всі з них автоматично опинилися на стороні Добра. В диявола є й інша рука. Є сили, які люблять багато говорити про толерантність, ненасилля, права людини. І нічого не робити. По дорозі в офіс пожертвувати кавою на фонд дітей із Попасної, а далі продовжувати заробляти гроші з російської нафти. Звісно, тільки для того, щоб і далі будувати безпечний світ свободи, рівності та толерантності. Або альтернативний світ консервативних і сімейних цінностей. Гасла не важливі. Важливі плоди. По плодах їхніх пізнаєте їх.
В Україні вже три місяці триває повномасштабна війна. У західному світі тривають звичні будні. Про велику війну в Європі їм нагадують сюжети новин та українські біженці на вулицях. Але скоро обивателі втомляться від війни в телевізорі, адже кадри з Бучі і Маріуполя не сприяють хорошому травленню. Захочеться переконати українців швидше домовитися з Путіним про мир будь-якою ціною, бо немає сили терпіти підвищення цін на 10%. Охоче знайдуться політики, які скажуть, що українці самі теж в чомусь винні, тому мають заплатити свою ціну поступок. А війна? Вона десь далеко. Вона ніколи не прийде на рідні вулиці, бо для цього немає жодних підстав.
Сумна іронія в тому, що навіть після 2014 року багато хто так думав і в Україні. Аж поки не прокинувся 24 лютого від вибухів у своєму місті. Я не знаю, чи ці ракети летітимуть з території РФ. Але точно знаю, що колись це буде і в Угорщині, Німечинні та Італії. Бо непокаране зло зростає.
Росія руйнує наші міста і домівки. Покалічено тисячі дітей. Щодня в боях в Україні гинуть сотні воїнів. Але помирає не Україна. Помирає стара Європа. Тут же, на Донбасі, Херсонщині, Запоріжжі, Харківщині народжується нове життя. Тут зароджується новий світ, де слова про свободу мають зміст, бо ця свобода освячена кров’ю. Де справжні цінності – це мужність і взаємопідтримка. Де сотні тисяч чоловіків і жінок готові жертвувати собою за право їхніх дітей бути собою і самостійно визначати свій спосіб життя.
Брехня розвіється. Зло пожере себе. Залишимо мертвим право хоронити своїх мерців. А ми живі і будемо жити!
Андрій Рибалко
- А ти не боїшся, що вже помираєш? - я відповім.
Ще три місяці тому я виходив з дому і перевіряв чи не забув маску. Сьогодні ж турбуюся, щоб не забути каску, бронежилет і автомат. Ще два роки тому українці боялися вийти на вулиці - намагалися уберегтися від ризику захворіти. Зараз сотня тисяч жителів Миколаєва не залишає своє місто, хоча кожної ночі їх обстрілює російська артилерія.
Довгі ночі під сяйвом Чумацького Шляху, під звуки «виходів», «приходів» та свисту снарядів - хороша нагода для роздумів. Тут неминуче задумуєшся про смерть. Але так само невимовно радієш життю.
Культ безпеки, в якому ми також жили донедавна, насправді є нічим іншим, ніж культом смерті – довгої, сірої і нудної. Мільйони чоловіків у всьому світі досі повільно і нудно помирають в комфортабельних офісах. Десь в глибині душі їх вабить смерть - тому вони шукають її в алкоголі, наркотиках, швидкісній їзді. Але такий кінець порожній і остаточний, бо він породжений егоїзмом, слабкістю і розпачем.
Справді, щоб відчути смак життя, треба заглянути в очі смерті. Але лише тоді, коли ти готовий жертвувати собою за щось вище, ніж ти є сам. Життя чоловіка вимірюється не сумою прожитих років, а сумою прийнятих рішень і кроків. Чи страшно помирати? Страшно зустрітися з Богом і зрозуміти, що ти змарнував час, відведений тобі Ним на цій землі. Що ти так і не накопичив за собою вчинків. Що так і не зробив нічого для Господа, який тобі це життя дав.
Тут, в Україні, ми воюємо не проти Російської Федерації і не проти Путіна. Ми воюємо проти Зла. Сучасна російська держава, її влада, її «спецоперація» будується на брехні. А батьком брехні є диявол. З брехні розпочалося все найгірше, що є в цьому світі. Найогидніше те, що всі злочини РФ нині відбуваються під гаслами «духовності» . Те, що вони називають «церквою» давно вже перетворилося на державний департамент, покликаний благословляти на вбивства та заспокоювати совість убивць. Це злочин не проти України. Це злочин проти Христа.
Від того, що ми воюємо проти зла, не всі з нас автоматично стали добрими. Від того, що в світі є опоненти Путіна, не всі з них автоматично опинилися на стороні Добра. В диявола є й інша рука. Є сили, які люблять багато говорити про толерантність, ненасилля, права людини. І нічого не робити. По дорозі в офіс пожертвувати кавою на фонд дітей із Попасної, а далі продовжувати заробляти гроші з російської нафти. Звісно, тільки для того, щоб і далі будувати безпечний світ свободи, рівності та толерантності. Або альтернативний світ консервативних і сімейних цінностей. Гасла не важливі. Важливі плоди. По плодах їхніх пізнаєте їх.
В Україні вже три місяці триває повномасштабна війна. У західному світі тривають звичні будні. Про велику війну в Європі їм нагадують сюжети новин та українські біженці на вулицях. Але скоро обивателі втомляться від війни в телевізорі, адже кадри з Бучі і Маріуполя не сприяють хорошому травленню. Захочеться переконати українців швидше домовитися з Путіним про мир будь-якою ціною, бо немає сили терпіти підвищення цін на 10%. Охоче знайдуться політики, які скажуть, що українці самі теж в чомусь винні, тому мають заплатити свою ціну поступок. А війна? Вона десь далеко. Вона ніколи не прийде на рідні вулиці, бо для цього немає жодних підстав.
Сумна іронія в тому, що навіть після 2014 року багато хто так думав і в Україні. Аж поки не прокинувся 24 лютого від вибухів у своєму місті. Я не знаю, чи ці ракети летітимуть з території РФ. Але точно знаю, що колись це буде і в Угорщині, Німечинні та Італії. Бо непокаране зло зростає.
Росія руйнує наші міста і домівки. Покалічено тисячі дітей. Щодня в боях в Україні гинуть сотні воїнів. Але помирає не Україна. Помирає стара Європа. Тут же, на Донбасі, Херсонщині, Запоріжжі, Харківщині народжується нове життя. Тут зароджується новий світ, де слова про свободу мають зміст, бо ця свобода освячена кров’ю. Де справжні цінності – це мужність і взаємопідтримка. Де сотні тисяч чоловіків і жінок готові жертвувати собою за право їхніх дітей бути собою і самостійно визначати свій спосіб життя.
Брехня розвіється. Зло пожере себе. Залишимо мертвим право хоронити своїх мерців. А ми живі і будемо жити!
Андрій Рибалко
| Читайте також |
| Коментарі (0) |