Чернігів. Враження. Чому?!
Недавно повернулась із Чернігова. Прекрасне древнє княже місто, що особливо чарівне осінньої пори. Милувалась величними храмами, красивими парками і скверами, гуляла затишними вулицями. Та була прикро здивована, що це старовинне українське місто так глибоко зросійщене. Здається, що його не торкнулось національне відродження.
Очільниця державної установи, куди я звернулась у справах, та її підлеглі - російськомовні. В закладах торгівлі та харчування мене обслуговували теж не державною. На моє прохання спілкуватись зі мною моєю мовою відповідали майже з гордістю: «Я не знаю украінского!»
Чи можливо таке десь у Німеччині, або Польщі, щоб звернувшись до продавчині мовою цих країн, отримати таку зухвалу відповідь. Чи в Чернігові не діє закон про захист прав споживачів? Нещодавно в Україні стільки галасу було: у закарпатських селах діти з нацменшин не знають державної... Та Укранській державі вже 26! Зросло вже ціле покоління чернігівців, яке навчалось державною, а багато нинішніх містян – вихідці з українських сіл. Звідки така зневага до мови своєї землі?
Російська панує і в історичному музеї ім. Василя Тарновського. Про нього окремо. Типовий музей радянського періоду з похмурими наглядачками по кутках, що з підозрою поглядають на відвідувачів, з підписами під експонатами, виконаними ще друкарською машинкою на вузеньких пожовтілих від часу смужечках паперу. Звичайно, прочитати їх у напівтемних кімнатах неможливо. Додам, що надруковані вони двома мовами, причому часто спочатку російською. А експонати дійсно вражають!
За три дні перебування в Чернігові українську чула лише в Катериненській церкві від о. Романа. В інших храмах, звісно, московського підпорядкування – боронь, Боже, точніше - бороні, Кіріл.
І попри сердечну гостинність моїх приятелів, у яких мешкала ці дні, залишився гіркий осад, і оте постійне українське болюче: чому? Звичайно, ситуація з використанням державної мови не краща і в інших містах. Але ж це Чернігів! І, думаю, не затишно Т. Шевченку, І. Мазепі у зросійщеному Чернігові. А пам'ятники дійсно величні.
Чула, що пам'ятник Богдану Хмельницькому небайдужі чернігівці обличчям повернули в бік України. Хотілось би, щоб і містяни повернулись до України, до її мови. Адже мова – це захисний пояс нації, що особливо важливо для української землі неподалік від кордону з агресором
Чернігів мусить стати містом з українським обличчям!
Зоя ВОЙТЕНКО, член Національної Спілки журналістів України
Очільниця державної установи, куди я звернулась у справах, та її підлеглі - російськомовні. В закладах торгівлі та харчування мене обслуговували теж не державною. На моє прохання спілкуватись зі мною моєю мовою відповідали майже з гордістю: «Я не знаю украінского!»
Чи можливо таке десь у Німеччині, або Польщі, щоб звернувшись до продавчині мовою цих країн, отримати таку зухвалу відповідь. Чи в Чернігові не діє закон про захист прав споживачів? Нещодавно в Україні стільки галасу було: у закарпатських селах діти з нацменшин не знають державної... Та Укранській державі вже 26! Зросло вже ціле покоління чернігівців, яке навчалось державною, а багато нинішніх містян – вихідці з українських сіл. Звідки така зневага до мови своєї землі?
Російська панує і в історичному музеї ім. Василя Тарновського. Про нього окремо. Типовий музей радянського періоду з похмурими наглядачками по кутках, що з підозрою поглядають на відвідувачів, з підписами під експонатами, виконаними ще друкарською машинкою на вузеньких пожовтілих від часу смужечках паперу. Звичайно, прочитати їх у напівтемних кімнатах неможливо. Додам, що надруковані вони двома мовами, причому часто спочатку російською. А експонати дійсно вражають!
За три дні перебування в Чернігові українську чула лише в Катериненській церкві від о. Романа. В інших храмах, звісно, московського підпорядкування – боронь, Боже, точніше - бороні, Кіріл.
І попри сердечну гостинність моїх приятелів, у яких мешкала ці дні, залишився гіркий осад, і оте постійне українське болюче: чому? Звичайно, ситуація з використанням державної мови не краща і в інших містах. Але ж це Чернігів! І, думаю, не затишно Т. Шевченку, І. Мазепі у зросійщеному Чернігові. А пам'ятники дійсно величні.
Чула, що пам'ятник Богдану Хмельницькому небайдужі чернігівці обличчям повернули в бік України. Хотілось би, щоб і містяни повернулись до України, до її мови. Адже мова – це захисний пояс нації, що особливо важливо для української землі неподалік від кордону з агресором
Чернігів мусить стати містом з українським обличчям!
Зоя ВОЙТЕНКО, член Національної Спілки журналістів України
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
