Чернігів: назви вулиць – зброя розколу України

Або як за допомогою історії та ідеології «узаконюють» прихватизовану землю Ялівщини.

31 липня 2012 року депутатам Чернігівської міської ради запропоновано партією влади прийняти рішення про надання новоутвореним вулицям назви: імені Лазаря Барановича, імені Короткова, імені Галанова, імені Героїв Крут.
Це потрібно владі для узаконення будівництва котеджів на землях, які колись входили до ботанічного саду урочища «Ялівщина». Пізніше, як землі сільськогосподарського призначення до радгоспу «Деснянський», КСП «Квіти Чернігова», були скандально розпайовані у 2006 році і приватизовані.

Не має сумнівів, що це рішення буде прийнято пакетом, бо за назву двох вулиць проголосують комуністи і регіонали, а двох інших – їхні опоненти в міськраді.

Щоб пояснити логіку партії влади нагадаю, що поряд з цими новими вулицями вже є вулиця імені Федорова. Таку назву колишня вулиця Яблунева отримала за рішенням Чернігівської міської ради від 12 листопада 2002 року (5 сесія 24 скликання).

Чому саме імені Федорова? Спробую пояснити.

Федоров Олексій Федорович народився 30 березня 1901 р. в станиці Лоцманська Кам'янка (зараз в межах Дніпропетровська), перший секретар Чернігівського обкому КП(б)У (1938-1941), генерал-майор, двічі Герой Радянського Союзу (1942, 1944), командир Чернігівсько-волинського партизанського з'єднання, який підпорядковувався НКВС СРСР, перший секретар Чернігівського і Волинського підпільних обкомів КПРС.
З квітня 1944 року працював першим секретарем Херсонського, Ізмаїльського, Житомирського обкомів КПУ.
З 1957 до 1979 роки — міністр соціального забезпечення УРСР.
Депутат ВР СРСР 1-11 скликань. Почесний громадянин Ковеля (1969), Луцька (1969), Херсона (1988).
Помер 9 вересня 1989 року. Похований в Києві, на Байковому кладовищі.

Однак, не зважаючи на вкрай великі заслуги перед комуністичною партією О.Федорова на Чернігівщині не дуже шанували.

По-перше, він був особисто причетний до сталінських репресій та організації голодомору в області.

По-друге, чернігівці пам’ятали розстріл без суду і слідства голови Чернігівського міськвиконкому, звинуваченого О.Федоровим у безладі при здачі Чернігова окупантам 9 вересня 1941 року.

По-третє, сумнівними видаються мотиви і обставини при яких О.Федорів залишився на окупованій території у вересні 1941 року та усунення ним від керуванням обласним партизанським загоном М. Попудренка, а також його загибель.

Однак найбільш запеклими опонентами увінчання пам’яті О.Федорова на Чернігівщині є жителі Корюківки. Останні пов’язують з діяльністю партизан О. Федорова спалення окупантами 1-3 березня 1943 року Корюківки і загибелі 7000 односельців.

Тому не дивно, що в Чернігові навіть за радянських часі не було ні пам’ятника, ні вулиці на честь О.Федорова.

Чому ж за часів незалежності в Чернігові за вимогу комуністів було перейменовано вулицю на честь О.Федорова?
Заслуги О. Федорова, мабуть, в тому, що він один з перших хто розпочав братовбивчу війну проти УПА. За наказом НКВС на весні 1943 року диверсійні загони на чолі з О.Федоровим перейшли з Чернігівщини на правобережну Україну і далі, на Волинь. Тут вони не стільки боролися проти окупантів, скільки займалися «нейтралізацію бандерівців».


Ось як О. Федоров про це пише в своїх спогадах мовою оригіналу:

«О том, что надо нейтрализовать бандеровцев, нам еще в Москве, в ЦК, говорили... Не всегда, к сожалению, это у нас получается. Кстати, не мешает напомнить разведчикам и работникам особого отдела, чтобы все документальные данные о связях Боровца с оккупантами не пропускали мимо рук. Прекрасный материал для пропагандистов!" (стор. 12,«Последняя зима», Москва, Военное издательство, 1985).

У зв’язку з цим варто навести думку відомого на Чернігівщині історика й бібліографа і краєзнавця Людмили Студьонової:
«Історія можлива як об`єктивна наука у тому випадку, коли політики та ідеологи не будуть торкатися її своїми руками і давити на вчених. Сумно, що і в наш час відбувається кромсання історичних фактів і подій. Вся біда в тому, що в кожному з нас живе радянський менталітет у різних своїх виявах. Особливо у політиків та ідеологів. Щодо до першоджерел, то не всі архіви відкриті, на жаль. Наприклад, люди обурюються корупційними фактами в правоохоронних органах. Якби відповідні архівні документи були б сьогодні більш доступними для дослідників, то наші громадяни дізналися б, що це явище в нашій країні має глибоке коріння, яке приховувалося тодішньою владою. Так що раптом нічого не буває.
На мою думку, називати людськими іменами вулиці не зовсім етично. До революції чернігівські вулиці мали зовсім інші назви і звучали не погано: Садова, Зелена, 1-й Холодний, 1-й Український Хутір, Південна і т.д.
Головне зараз змінити склад Комісії по вулицях корінним чином.
Іншого шляху не ІСНУЄ».

Переконаний, чернігівців свідомо штовхають на ідеологічне протистояння з болючих питань минулого, що розколюють країну, щоб завадити їм об’єднатися у боротьбі з прихватизацією «Ялівщини», забудови заплав Стрижня, Десни, зелених зон. Спортивних та дитячих майданчиків.

Такі провокаційні дії влади щодо найменувань вулиць Чернігова, без сумніву, провокують посилення напруження в українському суспільстві та дискредитують Чернігівську міську владу в очах громадськості.