Чернігів - імперський хутір?
У дев’ятнадцятому столітті Чернігів називали «губернським хутором». Йшлося про невідповідність його повітових розмірів його ж губернському статусу.
Назва «імперський хутір» підходить Чернігову значно більше, адже цей норманський та литовський суперник норманського та галицько-монгольського Києва був метрополією багатьох племен та багатьох земель й далеко не всі з них увійшли до складу теперішньої української держави. Білоруські націонал-соціалісти вважали, що Чернігів має стати частиною їхньої «народної республіки», але цей повітовий імперіалізм закінчився спільним кордоном між «народною республікою» київських націонал-соціалістів та угіддями литовського залізного вовка. Чернігів є третім містом в Україні (після Києва та Харкова) у якому були, є та будуть люди, для яких вітчизняна імперська ідея не є та не буде чимось із царини альтернативної історії.
Харківський військово-промисловий комплекс та харківські націонал-більшовицькі виправи у державному управлінні та у гуманітарній політиці пречудово поєднуються із чорними легендами Імперського Престолу та візантійською есхатологією і на чернігівських і на київських сивих горах, хіба що понад Десною цей Престол пов’язуватимуть з іншим відгалуженням норманської династії аніж це прийнято понад Дніпром та й суворий символізм місцевих вогняних янголів та вогняних хрестомечів матиме початки свої ув інших підземних монастирях.
Вцілілий на Київщині переказ про куницю або ж білку, що має безугавно бігти по деревах до Чернігова, не торкаючись землі аби відчинити потаємні престоли, є шифрограмою призабутої та надто давньої визвольної війни, коли литовці та нащадки чернігівських норманів викурювали із Києва і монголів і галичан. Європу переповнюють примари обезголовлених царств, Україна не є винятком – героїчні епоси вищих каст вироджувалися до побутового рівня відьмацьких байок, воїнська верства або присягала чужим монархам або ховалася по темних закуттях колишніх власних володінь, паплюжачи свій сакральний промисел землеробством або ж бджільництвом, племена, які були острахом сусідів, перетворювалися на етнографічний антикваріат, відомий лише поодиноким вченим-енциклопедистам, Україна випила до дна чашу приниження тієї Імперії, яка стає харчем колишніх васалів, аристократ й чужинець були близнюками-вурдалаками для надто багатьох поколінь наших співплеменників, але найпізніша із українських воїнських держав, що зникла у водовиріях не надто поблажливої до нас історії, держава, у якій пан був українцем затрималася найдовше на чернігівських землях.
Не дивно, що Чернігів настільки добре пам’ятає і норманську монархію і диктатуру воїнської верстви – українець надто довго нагадував княжича, якого розлучили із престолом та короною мертвих батьків, княжича, якого виховали дикі звірі, лиси або вовки, княжича, якому не лишилося у спадок нічого окрім дивних пісень про те, як його батько зустрічався та розмовляв із сонцем або як мати його йшла крізь чорний праліс й праліс горів, підпалений преяскравими барвами її одягу.
Чернігів - як раз про це, про невитравний імперський спогад, про хиже дитинство роду нашого, цей спогад наздоганятиме і коло саркофага Ярослава Мудрого у старій Софії, й на Перуновому Пагорбі й на Високому Замку у Львові, але у Чернігові він аж надто наявний та надто природній аби не помічати його...
Ігор СКРИПНИК
Назва «імперський хутір» підходить Чернігову значно більше, адже цей норманський та литовський суперник норманського та галицько-монгольського Києва був метрополією багатьох племен та багатьох земель й далеко не всі з них увійшли до складу теперішньої української держави. Білоруські націонал-соціалісти вважали, що Чернігів має стати частиною їхньої «народної республіки», але цей повітовий імперіалізм закінчився спільним кордоном між «народною республікою» київських націонал-соціалістів та угіддями литовського залізного вовка. Чернігів є третім містом в Україні (після Києва та Харкова) у якому були, є та будуть люди, для яких вітчизняна імперська ідея не є та не буде чимось із царини альтернативної історії.
Харківський військово-промисловий комплекс та харківські націонал-більшовицькі виправи у державному управлінні та у гуманітарній політиці пречудово поєднуються із чорними легендами Імперського Престолу та візантійською есхатологією і на чернігівських і на київських сивих горах, хіба що понад Десною цей Престол пов’язуватимуть з іншим відгалуженням норманської династії аніж це прийнято понад Дніпром та й суворий символізм місцевих вогняних янголів та вогняних хрестомечів матиме початки свої ув інших підземних монастирях.
Вцілілий на Київщині переказ про куницю або ж білку, що має безугавно бігти по деревах до Чернігова, не торкаючись землі аби відчинити потаємні престоли, є шифрограмою призабутої та надто давньої визвольної війни, коли литовці та нащадки чернігівських норманів викурювали із Києва і монголів і галичан. Європу переповнюють примари обезголовлених царств, Україна не є винятком – героїчні епоси вищих каст вироджувалися до побутового рівня відьмацьких байок, воїнська верства або присягала чужим монархам або ховалася по темних закуттях колишніх власних володінь, паплюжачи свій сакральний промисел землеробством або ж бджільництвом, племена, які були острахом сусідів, перетворювалися на етнографічний антикваріат, відомий лише поодиноким вченим-енциклопедистам, Україна випила до дна чашу приниження тієї Імперії, яка стає харчем колишніх васалів, аристократ й чужинець були близнюками-вурдалаками для надто багатьох поколінь наших співплеменників, але найпізніша із українських воїнських держав, що зникла у водовиріях не надто поблажливої до нас історії, держава, у якій пан був українцем затрималася найдовше на чернігівських землях.
Не дивно, що Чернігів настільки добре пам’ятає і норманську монархію і диктатуру воїнської верстви – українець надто довго нагадував княжича, якого розлучили із престолом та короною мертвих батьків, княжича, якого виховали дикі звірі, лиси або вовки, княжича, якому не лишилося у спадок нічого окрім дивних пісень про те, як його батько зустрічався та розмовляв із сонцем або як мати його йшла крізь чорний праліс й праліс горів, підпалений преяскравими барвами її одягу.
Чернігів - як раз про це, про невитравний імперський спогад, про хиже дитинство роду нашого, цей спогад наздоганятиме і коло саркофага Ярослава Мудрого у старій Софії, й на Перуновому Пагорбі й на Високому Замку у Львові, але у Чернігові він аж надто наявний та надто природній аби не помічати його...
Ігор СКРИПНИК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |