Чергова поїздка в зону АТО

Це була звичайна чергова поїздка в зону АТО Семенівської самооборони з метою доставити необхідну допомогу нашим зелякам - семенівцям, що служать та воюють на сході нашої країни.

Відрізнялась вона тільки тим, що це була перша поїздка в зимових умовах, що додавало окремих складнощів, таких як мороз та зимова дорога. Вирушали ми в трьох разом з Ігнатенко Володимиром та Казановським Євгеном. На момент відправлення все зібране нашим громадським формуванням, все, що надійшло від населення району, підприємств, підприємців було повністю завантажене для передачі безпосередньо в руки нашим захисникам, а саме: з продуктів харчування – це біля 1,5 тони картоплі, цибуля, капуста квашена, якісно зроблена в Чайкіно з худоби семенівських сільгосппідприємств тушонка, домашня консервація, макарони, цукор, чай, сало, олія; з необхідних речей – бушлати, ватники, кожухи, светери, термобілизна, форма, каремати, речові мішки, берці, спальні мішки, шкарпетки, шапки, шарфи, рукавиці, балаклави, звичайно, цигарки. Крім всього зазначеного було відвезено все, що передали бійцям школярі нашого району – малюнки, листи, патріотичні поробки.

Зразу хочу повідомити, що діяльність нашого громадського формування в плані волонтерства – надання допомоги військовим, на сьогодні відпрацьована до чіткого механізму. Командир формування Микола Гулак є відповідальним за прямий зв’язок з військовими. Він займається збором інформації про військових, формуванням відповідної бази, встановленням прямого контакту та вивченням потреб. Є відповідальні за прийом допомоги від населення, за подальше сартирування та фасування.

Багато допомоги, після вивчення потреб відправляється у вигляді посилок через "Нову пошту". Після того, як збирається достатній об’єм зібраних речей та продуктів, відправляється автомобіль до наших семенівських хлопців в зону АТО по заздалегідь сформованому маршруту.

Цього разу у нас було вісім місць доставки допомоги, починаючи з Харкова та Слав’янська і далі на схід. З певною метою називати всі місця дислокації наших військових не можемо. В Харкові нам треба було знайти завод ім. Малишева, де знаходився наш Соколов Валера – танкіст. Передали йому все необхідне з теплих речей та продуктів. Він в свою чергу подякувавши нам, сказав, що зайвого нічого на потрібно, бо ремонтні роботи в них закінчились і завтра їм вже вирушати.

Далі ми вирушили до Славянська. Ввечері приїхали до частини, де служить Дегтяренко Антон. Окрім продуктів та теплого одягу привезли Антону електрозварку та електроди, які він просив.

Переночувавши в Слав’янську, зранку вирушили далі на схід. Заїхали до Грищенко Євгена. Окрім того, що Женя отримав, виявилось що йому потрібне взуття потепліше, а в нас крім берців з собою нічого не було. Та по приїзду в Семенівку, в той же день "Новою поштою" Жені тепле взуття було відправлено. Через Грищенка також залишили передачку для Вавриченка Дмитра.

Розшукуючи наших хлопців по містах Донецької області, на блок постах часто запитували: «А ви звідки?» Причому виявилось, як правило, такі питання задавали бійці з Чернігівської області, коли бачили номерні знаки машини з чернігівською реєстрацією.

Почувши, що ми з Семенівки, як правило, починалась розмова про війну, ми їм розказували про Чернігівщину, ну а закінчувалось спілкування тим, що землякам також видавалось щось для них необхідне. При цьому завжди військові були скромні і брали тільки для них необхідне, говорячи, краще везіть далі, там більш потрібно. До речі, такі потреби, як ківларові каски та бронежилети, що на початку війни були у військових, зараз про таке ми вже не чуємо.

Особливо зворушливою була зустріч з Кривенком Володимиром. По-перше, ще в квітні-червні Петрович, як ми його називаємо, з нами в складі самооборони виходив на патрулювання вулиць Семенівки, по-друге, вперше вдалося до нього доїхати. Зразу стало зрозуміло, що Володимир Петрович має певний авторитет і повагу серед своїх співслуживців. Нашу машину запустили прямо в військову частину на територію старої чотирьохповерхової школи. Розвантаження почали з продуктів та картоплі. Коли разом з військовими носили до підвалу картоплю, звернули увагу, що окрім капусти в підвалі більше нічого на той момент не було. Щодо одягу, то допомогли майже всій роті десантників, де служить Володимир Кривенко. З задоволенням хлопці отримували нову термобілизну, семенівські берці, бушлати, форму.

З особливим трепетом десантники брали подарунки від наших семенівських школярів до св. Миколайчика та листи. Володимир Петрович провів нас на третій поверх будівлі колишньої школи, де один з класів став казармою. Над тапчанами вже висіли малюнки семенівських школярів.

Умови, в яких живуть військові, м’яко кажучи, спартанські: опалення відсутнє, проблеми з водою, проблеми з тим, щоб помитися, сплять в спальних мішках на тапчанах уздовж стін. Десантники напоїли нас чаєм, розповіли про війну. Виявилось, що цей військовий підрозділ, де воює Петрович, є одним з тих, хто утримує донецький аеропорт. І для нас і для Володимира Кривенко ця зустріч була дуже зворушливою. Вже поїхавши далі і навіть приїхавши в Семенівку, в глибині душі, щось довго не давало прийти до нормального емоціонального стану.

Також назавжди запам’ятається відвідування частини Акулова Віталія. Самого Віталія в той момент не було в частині – він знаходився на передовій. Але ми познайомились з його безпосереднім командиром майором Кульчицьким. Зразу відчулося, що це людина -справжній офіцер, який людяно відноситься до своїх підлеглих, по-батьківськи. Передали передачу для Віталія від матері. В цей же час відправлялась на передову машина з бійцями Газ-66. Тож передача Віталію була зразу ж взята для безпосередньої доставки.

Коли ми попросили майора передати бійцям листи та подарунки від школярів, він сказав: «Оце дійсно працює». Ще коли ми у цього командира запитали, чи потрібні берці бійцям, почули відповідь: «Дайте декілька пар. Не повірите для чого? Нема в що взувати двухсотих».

Окрім військових, ми знайшли і чернігівських міліціонерів. Так міліціонер з Чернігова Василь Сокол, з яким наші хлопці з самооборони познайомились ще з минулих поїздок, почувши, що ми поруч на Донеччині, охоче з нами знову зустрівся. З певною скромністю міліціонери взяли тільки необхідне, навіть відмовились від цигарок, сказавши - може комусь необхідніше.

Несподівано вдалося встановити контакт з Асмоковським Олексієм. Він зателефонував нам, розповів де він є і що йому потрібна бензопила. Передбачити такої потреби ми не могли. Тому зателефонували до Семенівки і в той же день було відправлено йому бензопилу, напилки, масло.

На жаль, не вдалося доїхати до Ігоря Новіка. Перед цим Ігор нам сказав, щоб ми не надумались їхати до нього. Крім того, виявилось, що в тому напрямку волонтерів не пропускають взагалі. Ввечері по телефону поспілкувались з Ігорем, він нам повідомив, що в принципі все необхідне є. Ще він сказав наступне: «Хлопці, повірте, воювати ми вже навчились. І таких даємо ворогу, що аж шуба завертається. Що правда зброя в нас допотопна, але ми воюєм так, що інколи ворогу просто стидно, отримувати …- поразки».

На закінчення треба сказати, що всі військові, кого ми побачили, мають високий бойовий дух. Ми не побачили, щоб хтось з них не розумів для чого він там знаходиться і був розкислим. Навпаки. Всі, кому вдалося допомогти, переказували семенівцям слова подяки, на що ми завжди відповідали: «Ні, це ми вам дякуємо». Від всіх, кого ми зустрічали і спілкувались, віяло впевненістю і зразковим патріотизмом.

Але завжди армія досягає успіху, коли є надійна підтримка тилу. Всі ми розуміємо, що Україна не готова була до війни, бо ніколи ні з ким не збирались воювати. Зараз нам треба відстояти свою землю, своє майбутнє, своїх людей. До речі, спілкуючись з місцевим населенням, ми бачили різні політичні переконання у людей, але ніхто з них зараз не хотів би опинитись на територіях цих ДНР, ЛНР та всі сходились в тому, що скоріше б закінчилась ця війна.

Надалі громадське формування «Семенівська народна самооборона» продовжує займатись волонтерською діяльністю. Продовжуємо збирати допомогу для військових від населення та підприємств в приміщенні приймальні районної організації «Батьківщина». Інформацію про потреби можна дізнатися за тел. 2-01-21, або зателефонуваши на моб. 0681014711, 0683853385, 0501789994.

Коли Ігор Новік був у відпустці в Семенівці, ми від нього почули слова, які просто врізались в голову. На закінчення хочу їх процитувати:
- Хлопці бережіть нашу землю, бережіть Семенівку! Не допустіть сюди сепаратизм! Бережіть Україну!

Павло БОНДАРЕНКО