"Бунт проти імперії" і "прімкнувшиє"

"Бунт проти імперії" Радомира Мокрика, власне, не здивував, можливо, через те, що я давніше в темі, пишучи книгу - біографію Левка Лук'яненка. Він, звісно, не був шістдесятником - він ще раніше виступив проти імперії і ще раніше сів. Але коли в зоні з'явився Євген Сверстюк - став пильно його розпитувати про нове для нього явище шістдесятників, які, на диво старих в'язнів, мали відкриті контакти з іноземцями і відкрито виступали хай і не за незалежну Україну, але за українську мову і культуру.

Книга Радомира (ім'я яке гарне!) Мокрика - наукового працівника Інституту східноєвропейських студій ( в Україні є такий інститут? а Інститут вивчення росії?) Карлового університету у Празі. Видана, ошатно видана видавництвом Івана Малковича "А-ба-ба-га-ла-ма-га".

Для мене, власне, як земляка Олександра Довженка, стало приємною несподіванкою те, що шістдесятники таки цінували Довженка.

Недарма Євген Сверстюк назвав Довженка першим дисидентом, незважаючи на його нічні походи зі Сталіним, і писав: «Для нашого покоління Довженко був загадкою, яка дуже нас вабила. Я думаю, що в шістдесяті роки найліпшою поживою для духу була не антикомуністична література, а те, що ми могли знайти в літературі підцензурній… Для нас важливими були його тексти, які вчили нас говорити, вчили чесно почувати, вчили інакше дивитися на світ. Вільне слово має особливе значення, воно може кардинально все змінити. Довженко давав свіже повітря, розширював наше бачення. Його анти більшовизм полягав власне в естетичній опозиції і в тому, що він двився на речі не вузько, а бачив широкі обрії… Передусім ми шукали в ньому правду. Для нас це була дуже потрібна опора. А в Довженка ми цю правду знаходили. Крім того, вона була ще й овіяна легендою. Довженко за рівнем свого мислення перевершував усіх своїх сучасників».

Ну, і не втримаюся від шпильки ... В книзі про шістдесятників нема жодної згадки про багатьох тих, які тепер, у наші дні, стали зараховувати себе до цього ґрона. Ні про кіровоградського поета, який відкривав у якомусь селі меморіальну дошку ...Пушкіну, ні про київського критика, який цілком спокійно працював у редакції газети, а в наш час став звати себе "шістдесятником другої хвилі" - наче вони так хвилями й накочувались... Але то вже інша розмова.

Василь ЧЕПУРНИЙ