Будьмо готові!

Виступ на врученні премії імені Івана Огієнка за книгу "Сто днів Широкої війни" у містечку Брусилові на Житомирщині 2 червня 2023 року.

Ваше Блаженство!
Ваше преосвященство, чесні отці!
Шановне товариство!

Безумовно, я вдячний поважному комітету з присудження цієї престижної премії, і вдячний моєму землякові, професору Миколі Тимошику, який є справдешнім промотором повернення імені і справи Огієнка в Україну, вдячний Брусилову за змогу взяти участь в історичній для міста події - освяченні Воскресенського храму. Але, сподіваюсь, поважний комітет не образиться, якщо скажу, що радість моя не повна...

Адже я приїхав з Чернігова, у Катерининській церкві якого мало не щодня відспівують загиблих захисників України, які вже нікого не вродять. Я приїхав з Сіверщини, де через постійні обстріли йде обезлюднення краю. Так у селі Єліно проживали біля п'ятисот людей, а зараз - семеро. У Сеньківці, яка на стику трьох країн і де постійно проводились тирловища під вивіскою "дружби народів", проживали 50 мешканців, зараз - жодного. Схожа ситуація у Грем'ячі, Янжулівці, Архипівці, Залізному Мості...

Та, власне, схоже живе вся Україна. Проте ми, просвітяни, рухівці, українські патріоти, повинні все ж думати і дбати про завтрашню Україну. Якою вона буде після Перемоги? Як нам жити далі з сусідами після розпаду Російської Федерації, а розпад стає все очевиднішим для багатьох невір? Адже заклики збудувати на кордоні рів з крокодилами - від лукавого. Бо це тільки відволікає від реалії розпаду, що наближається. Зрештою, крокодили у нашому кліматі не виживуть...

Чи маємо ми право забути і відкинути родовища Східної Сибірі, освоєні українцями - там навіть місто є на честь нашого українця з Винничини, назване Муравленко? Чи ж миожемо ми згеньбувати Чернігівкою, Ніжинкою, Переяслівкою на Далекому Сході, що засновані нашими земляками? Чи ж відмовимося з легким серцем від освоєної нами Кубані і сто років тому нашої Стародубщини? Чи ж забудемо, що вся російська література вийшла із "Шинелі" нашого таки Гоголя? Що християнізація Сибірі, як і народів пермі, ерзя, мокша тощо проводилася нашими українцями? Що, зрештою, і Хабаровськ заснований не якимось московитом Хабаровим, а таки нашим земляком Яковом Дяченком, а в Петропавловську -Камчатському адмірал- малорос Завойко, полтавець родом, помідорчики вирощував, хай і в теплиці... Ми відповідальні за тих, кого приручили...

У світі глобальних протистоянь, коли наступає Китай, коли світ ділиться як село на кутки, ми, українці, чомусь маємо добровільно відмовитись від того, що було нашим? Зрештою, нам треба подбати, щоб із розпадом Росії не повторилась історія, описана Тарасом Шевченком: "Хвалитесь, що Польща впала? Правда ваша - Польща впала та й вас роздавила!". Тому починаймо будувати табори для біженців із Росії у нашому прикордонні! Це - необхідний мінімум...

А ми з вами маємо дати візію нової переможної України, коли "України слава стане поміж народами". Бо як каже перекладена Іваном Огієнком Біблія, "камінь, що його занедбали будівничі, став во главу угла. Від Господа се сталося". Камінь той - Україна.

Слава Богу і ЗСУ! Слава Україні!

Василь ЧЕПУРНИЙ

Фото Ігоря ЖУКА