Бог не видасть - Кремль не з'їсть
До речі, на фоні стрічки, переповненої новинами «країна Х закликала своїх громадян виїхати з України», згадалася одна історія з 2014 року.
Тоді десь восени зустрівся у Києві з одним чоловіком, з Німеччини. Говорили на різні теми. І так, між іншим, він сказав, що за достовірною інформацією, яку він мав з урядових кіл ФРН в липні 2014 року, в Берліні прогнозували, що за кілька тижнів Росія створить на половині території України (приблизно від Харкова до Одеси) «Новоросію». У німецькій столиці оцінювали шанси України не допустити цього як «дуже низькі» та виходили з того, що до кінця літа 2014 року нашу державу буде поділено навпіл.
Це все було до того, як росіяни помилково замість запланованого рейсу «Аерофлоту» збили малазійський літак. Адже кремлівський план був такий самий простий, як вибухи гексогену в Москві, які привели до влади Путіна - збити власний літак, звинуватити Україну, створити сприятливий фон для нападу як серед власного населення, так і на Заході. Але не так сталося, як гадалося…
Замість мовчазного сприяння (як було під час війни в Грузії, коли «друг Путіна» Саркозі став його помічником у «примушенні до миру») Кремль наразився за обурення. Замість просування вперед - отримав відкат на Донбасі, де змушений був рятувати ракові пухлини «республік» від остаточного зникнення відкритим вторгненням регулярної армії наприкінці серпня 2014-го.
Які я роблю висновки:
1. Україна здатна опиратися Путіну навіть тоді, коли ключові партнери вважали, що «битва програна». Тим більше вона здатна робити це зараз, коли про загрозу нападу Росії сказано превентивно і влаштувати «Ґляйвіц» Кремлю не вдасться.
2. Інформаційна кампанія потрібна західним урядам в першу чергу для власної аудиторії. Бо без усвідомлення реальності загрози війни в центрі Європи їхні суспільства зовсім не зрозуміють, навіщо давати зброю чи якось ще додатково підтримувати Україну та «дратувати Росію». Згадаймо, що США аж до грудня 1941 року, до нападу на Перл Харбор, в найчорніші часи для Британії, значною мірою обмежувалася моральним співчуттям своєму союзнику та гуманітаркою (дуже гарно цей період показаний у фільмі «Темні часи» через епізод розмови Черчілля з Рузвельтом). А таке ставлення було обумовлене категоричним небажанням американського суспільства втручатися у заокеанську, як їм здавалося, війну. І так тривало ПОНАД ДВА РОКИ цілком РЕАЛЬНОЇ, а не сучасної інформаційно-економічної війни.
3. Росія вже програла війну, якою вона погрожує, бо ніякого способу досягти бажаної мети - повернути стан справ у Європі до часів Андропова - вона не має. Вона не має ані достатнього економічного потенціалу, ані хоч трохи привабливої моделі майбутнього, ані харизматичного лідера, від якого люди очікують для себе особисто чогось кращого. А для чого розпочинати вже програну війну? Заради «авось»?
4. І головне - Бог не видасть, Кремль не з’їсть. Бо якщо вкусить, то ВДАВИТЬСЯ.
Архієпископ ЄВСТРАТІЙ ЗОРЯ
Тоді десь восени зустрівся у Києві з одним чоловіком, з Німеччини. Говорили на різні теми. І так, між іншим, він сказав, що за достовірною інформацією, яку він мав з урядових кіл ФРН в липні 2014 року, в Берліні прогнозували, що за кілька тижнів Росія створить на половині території України (приблизно від Харкова до Одеси) «Новоросію». У німецькій столиці оцінювали шанси України не допустити цього як «дуже низькі» та виходили з того, що до кінця літа 2014 року нашу державу буде поділено навпіл.
Це все було до того, як росіяни помилково замість запланованого рейсу «Аерофлоту» збили малазійський літак. Адже кремлівський план був такий самий простий, як вибухи гексогену в Москві, які привели до влади Путіна - збити власний літак, звинуватити Україну, створити сприятливий фон для нападу як серед власного населення, так і на Заході. Але не так сталося, як гадалося…
Замість мовчазного сприяння (як було під час війни в Грузії, коли «друг Путіна» Саркозі став його помічником у «примушенні до миру») Кремль наразився за обурення. Замість просування вперед - отримав відкат на Донбасі, де змушений був рятувати ракові пухлини «республік» від остаточного зникнення відкритим вторгненням регулярної армії наприкінці серпня 2014-го.
Які я роблю висновки:
1. Україна здатна опиратися Путіну навіть тоді, коли ключові партнери вважали, що «битва програна». Тим більше вона здатна робити це зараз, коли про загрозу нападу Росії сказано превентивно і влаштувати «Ґляйвіц» Кремлю не вдасться.
2. Інформаційна кампанія потрібна західним урядам в першу чергу для власної аудиторії. Бо без усвідомлення реальності загрози війни в центрі Європи їхні суспільства зовсім не зрозуміють, навіщо давати зброю чи якось ще додатково підтримувати Україну та «дратувати Росію». Згадаймо, що США аж до грудня 1941 року, до нападу на Перл Харбор, в найчорніші часи для Британії, значною мірою обмежувалася моральним співчуттям своєму союзнику та гуманітаркою (дуже гарно цей період показаний у фільмі «Темні часи» через епізод розмови Черчілля з Рузвельтом). А таке ставлення було обумовлене категоричним небажанням американського суспільства втручатися у заокеанську, як їм здавалося, війну. І так тривало ПОНАД ДВА РОКИ цілком РЕАЛЬНОЇ, а не сучасної інформаційно-економічної війни.
3. Росія вже програла війну, якою вона погрожує, бо ніякого способу досягти бажаної мети - повернути стан справ у Європі до часів Андропова - вона не має. Вона не має ані достатнього економічного потенціалу, ані хоч трохи привабливої моделі майбутнього, ані харизматичного лідера, від якого люди очікують для себе особисто чогось кращого. А для чого розпочинати вже програну війну? Заради «авось»?
4. І головне - Бог не видасть, Кремль не з’їсть. Бо якщо вкусить, то ВДАВИТЬСЯ.
Архієпископ ЄВСТРАТІЙ ЗОРЯ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |