реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД

Безликий козак- фавн з відрізаного вуха Сіверщини

04-Вер-21 404 0.0 0
Старшинський рід Лобисевичів, як й старшинський рід Кулішів, не був пов”язаним, безпосередньо, із Сіверськими Атенами, але оскільки більшість маєтностей цього роду належать до того краю, який можна назвати відрізаним вухом Гетьманщини та оскільки новгород-сіверський гурток було оголошено таким, що не існував, загадкового та майже безликого Лобисевича можна й треба пов”язувати саме із Черніговом й під його безликістю ми розуміємо майже тотальну й через те трохи дивну та трохи лячну, але, водночас, красномовну відсутність його зображень, хоча людина, яка належить, якщо й не альтернативній українській історії, то, принаймні, належить альтернативному українському канону, не повинна мати обличчя, або ж повинна мати надто багато облич, нагадуючи античного Протея та зазнаючи цілої низки майже чорнокнижних перевтілень від кощавого хлопця із козачою зачіскою у кружечок до рум”яного, щокастого й фавноподібного епікурейця у напудреній високій перуці за останньою паризькою модою — його демонологічні трактати, писані вишуканою старогетьманською латиною вважаються апокрифічно не доведеними та апокрифічно підваженими, його переклади тих французьких реакційних філософів, які не перетравлювали й не сприймали щуроголову якобинщину, майже нікого не цікавлять, але найбільш дивною та найбільш дошкульною втратою є те, що кудись під час численних сіверських пожеж та повеней поділися перероблені та спрощені ним еклоги Вергілія й ми, навіть, не знаємо достеменну кількість цих еклог та які самі із еклог Вергілія було переписано тодішньою розмовною мовою Старої Гетьманщини.

Принаймні, народження новітнього українського письменства, точніше, того письменства, яке творилося вже не латиною, але мовою тих, хто був прислугою у тогочасних знавців латини, ми відклали на декілька десятиліть й дозволили цьому письменству народитися на на гетьманській півночі, але на гетьманському півдні й смачні та вкрай доречні строфи, немов крижана та ревуча хатня горілка до гарячих хатніх страв, які всі ми знаємо на пам”ять ще від школи, стосувалися не Енея й не останніх троянців, але інших героїв того ж таки неаполітанського ворожбита й бджоляра, які були пастухами, ворожбитами та бджолярами й які не завжди були людьми й ми, напевно, мали у шкільних та в університетських підручниках портрет Лобисевича — й у шкільних підручниках він був би смуглявим та світлооким хлопчиною із зачіскою козацького джури й в університетських підручниках він був би помірно відгодованим та помірно проворним фавном у паризькій високій перуці й надто підозріло нагадував би Розумовського; можливо б існувала літературна премія, яку було б названо на його честь й можливо його музей знайшов би пристановище своє в одному із деревних, темних та довгих чернігівських будинків, одноповерхових будинків із високим димарем та вузьким дворищем, яке нагадує корабельну палубу й яке належить високому клену так само як корабельна палуба належить найвищій триремній щоглі й темними ночами на початку вересня цей клен перетворювався на гучний ураганний дзвін й будинок й димар його й нутрощі його перетворювалися б на язик ревучого високого дзвону й на канат, яким розхитуватимуть ведмежий та бичачий, водночас, язик цього дзвону й духи цього будинку були б дзвонарями й як більшість примар нагадували б голомозих та босоногих дітей у білих сорочках, але сіверська повінь та сіверська пожежа віддали літературну першість Полтаві й навряд чи хтось з нас зможе викликати із холодного древнього попелу бодай один рядок бодай однієї еклоги-пощезниці...

Ігор СКРИПНИК



Теги:Лобисевич, Новгород- Сіверський гурток, Ігор Скрипник, Стародубщина


Читайте також



Коментарі (0)
avatar