Балада про надію

Понад три десятиліття в Прилуках плідно діє клуб книголюбів «Джерело». Яких тільки тем та постатей не торкались місцеві любителі книги на щомісячних засіданнях, у які лише мандри не вирушали, прагнучи відвідати якомога більше літературно-історичних місць! Та найсвітлішим святом для них щоразу ставали зустрічі з талановитими особистостями.
На березневе (274-е!) зібрання завітав цьогорічний лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка поет Дмитро Іванов. Два роки тому (також у березні) Дмитро Йосипович спілкувався з прилучанами. Погортавши записник із нотатками, голова клубу Галина Черкасова навіть нагадала гостю, які саме поезії він тоді читав.
Нині ж майже всі вірші звучали на замовлення. Хтось просив «Баладу про розстріляний вітряк» (до речі, наш, з-під Обичева), хтось про маминих журавлів і «білявого хлопчика в білій льолі», а ще комусь так хотілось Іванової «Воскреслої віри». Він душевно декламував (усе напам’ять!), згадував найсутніше з пережитого і … співав. Так-так, співав! Навмисне прихопив з Чернігова гітару, аби порадувати присутніх україномовним романсом.
Хвилі розбурханих слухацьких емоцій вихлюпувались то оплесками, то захоплено-вдячними словами. Колишній капітан далекого плавання Мурманського пароплавства Леонід Ленський вклонився Шевченківському лауреату за баладу «Монолог з тридцять третього» та короновану найвищою премією книгу «Село в терновому вінку». Мовили клубівці і про особливу рису таланту Іванова – його людяність. «Як би пораділи разом з усіма нами цій вершинній події в долі поета земляки – літератори Віталій Коваль, Олена Шульга, Микола Чорновус, яким до останньої їхньої земної миті Дмитро Йосипович не втомлювався підставляти плече».
- Через захворювання ніг маю першу групу інвалідності, але до такого поета як Дмитро Іванов я б приповзла навколішки…- зізналась привселюдно прилуцька поетеса Ніна Полив’яна.
Як знати, можливо, сучасний світ і здатний вижити без поезії. А от людська душа – ні!
Ніна Ткаченко,
м, Прилуки