Бабиско Першасекретар і феміністичний вопріс

Все забуваю розказати наш патріархальний сільський міф-легенду. Насправді ж - бувальщину.

Якось давно, за совка, у нас в районі була видатна перший секретар райкому (забув як звати), гроза району, розумаха, статна красуня і вся пазуха, як то кажуть, при ній. Та й поїхала вона, якось, степом до нас в село щось там взбучіть і пораспєкать на білій "Волзі" з водієм.

А маю зазначити, що в нашім селі фемінізм процвітав повним ходом: жінки мали вагу в селі... До тридцяти років - у суспільному значенні, а після і - в прямому, в кілограмах. Голоси - хоч співати, хоч дітей гукати, хоч дядькам психіку руйнувати. Міцні, статні й красіві. Но - не толерантні, я б сказав.

І от їде вона степами, аж баче, що череда полізла так краєчком з пасовиська на поле конюшини і так-собі припасається. Воно - річ зрозуміла, бо пастух працює від привєсу і молока. Як кажуть: що у корови на язиці...
Зупиняє вона машину і виходить кілєрнуть якогось чєргового невдаху пастуха лєнінскими словами "-Хто вєлєл топтать покос!!!???".

А пас череду молодий ще, на той час, дядько Микола, переселенець з Турківського району, з дуже віддаленого села. Але, на той час, він вже вивчив трохи наших слів і, на нахрапистий наїзд, відповідає, взявши міцніше палицю до рук: -А йди, курво, нах... звідси! Ти подумай - якесь бабиско буде мном командував!!!
І нацьковує на неї собаку, яку, як і решту його собак звали саме Собака.

Першасекретар панічно ретирувалась у "Волгу" і втікла.

Звістка дуже швидко розповсюдилась по селу й окрузі, хоч Першасекретар ходу справі офіційно не давала.
Дядьки відчули подих свободи і почали боротися за свої права.

Дядько Микола, який, сподіваюсь, досі живий, щасливо-собі прожив, наплодивши багато дітей і дбаючи весь вік за корів, коней та свиней.

Але він був символом патріархального руху на певній території Донбасу. За шо йому можна поставити невеличкий пам'ятничок за рахунок громади

Олександр СОСНИЦЬКИЙ