Баба Галя

Зранку я побачила у вікно купу розтрощених сміттєвих пакетів біля сміттєвого баку й нашу двірничку, яка голосно сварилася та лаялася щосили на кляту py@ню та Бабу Галю. Клятa py@ня— це цілком зрозуміло, а ось Баба Галя….

Баба Галя — це ворона, яка живе в нашому дворі й зазвичай швендяє біля сміттєвих баків. Її так прозвали, бо вона сидить на огорожі й дивиться на людей так, ніби знає, хто вчора пив, а хто кому досі винен триста гривень. В неї відсутнє пірʼя на лівому крилі, ніби обпалене, тому сплутати Бабу Галю ні з ким не можна.
Ворона завжди веде себе чемно. Не чіпає голубів, не каркає дурно й не розтрощує сміттєві пакети, а навпаки спокійно чекає свої смаколики, бо сусіди підгодовують її залишками їжи, які викладають на шматки паперу, й складається враження справжнього воронячого ресторану біля сміттєвих баків.

Але сьогодні Баба Галя ніби показилася. Вона розкидувала пакети, рвала їх гострим дзьобом, хлопала крилами й обурено каркала, відганяючи голубів.

А потім щось знайшла й літала туди-сюди, періодично зникаючи біля підвалу другого підʼїзду.
Саме там ми знайшли цуценя. Брудне й щасливе. Бо біля нього лежали виключно залишки мʼясної їжи, й навіть яловича кістка, роздроблена на дрібні шматки гострим дзьобом Баби Галі.

«Ну все, я тебе пробачила!», — голосно сказала двірничка, а потім додала: «Краще жити поруч з воронами, ніж мати в сусідах потворну py@ню! Хай би вже пoвиздиxaли!»

Баба Галя вмостилася на спинку вуличної лавки, нахилила голову й ствердно каркнула. Хрипко й протяжно.
Тримаймося!

Наталія ЯРЕМЧУК