Анонімки і передплата
Такого не було років з 15: у редакцію «Сіверщини» знову стали йти анонімки. Люди знають, що згідно закону анонімки не підлягають розгляду і редакція спокійно може викинути їх у кошик для сміття. Але – пишуть. Чому? Певно, знову поселився страх. Знову не знаходять ніде справедливості і, головне, абсолютно, тотально не довіряють владі.
Анонімки теперішні – грамотні, набрані на комп’ютері, інколи навіть з фотографіями. Пишуть їх люди не рядові – скажімо, ось дві останні: з підрозділу міліції та обласної психоневрологічної лікарні. В обидвох – факти про зловживання начальства.
І для редакції постає проблема: що з ними робити? Ясна річ, опублікувати в такому вигляді, як вони прийшли, ми не маємо права – анонімки ж. Але й перевірити…
У нормальному суспільстві, в країні, де цінується свобода слова, редакція найняла б журналіста для проведення розслідування. Ми цього зробити не можемо, бо таке розслідування займе мо» два тижні, може й більше. Відповідно, журналістові треба заплатити такий гонорар, щоб він міг жити цей час, нічого іншого більше не пишучи. Та ще й оплатити певні витратні матеріали.
Наша бідна редакція цього зробити не зможе. А інші, багаті редакції, цього не зроблять з тої причини, що ніколи не йшли проти влади та олігархів.
Звісно, ми щось таки та зробимо, хоч по мінімуму, але давайте, шановні читачі, дивитися на цю проблему ширше – чи потрібна українському суспільстві така газета як «Сіверщина»? Чи треба вам незалежна від влади, партій і олігархів газета? Якщо так – тоді що ви зробили для її передплати і підтримки? Адже ніхто інший нам передплату не зробить. У глухі часи кучмізму навіть судді обласного суду вірили, що до нас щомісяця приїздить «зелений фургончик» з Канади – так вони натякали на долари. Людина судить по собі: самі звикли жити на чужих грошах – думають, що й усі так. А зараз, до речі, зарплату та статки суддів ще й заборонили висвітлювати публічно.
За час життя «Сіверщини» всі вже, здається, переконалися, що наша газета живе виключно за рахунок передплати та ще реклами, що буває зрідка. Тому й відпадіння кожного передплатника – удар по свободі слова.
Вихід один: передплата. Звісно, ми не дійдемо до кожної баби Мані, якій поштарка виписує, бува, газету, не питаючи й назви. Зрозуміло, що то – не «Сіверщина». Але ми вправі апелювати до свідомих наших читачів: передплатіть самі «Сіверщину», порадьте це зробити друзям і родичам – навіть, якщо вони живуть в інших областях. Передплата на «Сіверщину» приймається по всій Україні!
Буде тираж – будуть журналістські розслідування. Буде цікава і гостра газета. Якщо така потрібна суспільству.
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |