Американський зять із Айдахо копає картоплю в поліському селі
Алла Симоненко чоловіка з Америки собі …виписала. Чернігівська обласна станція юних натуралістів, де вона працювала, оформляла заявку на волонтера із Корпусу миру і саме Алла її писала – на всі питання відповіла таким чином, що саме Джон Мюнш і приїхав до Чернігова. Хоча, звісно, жодного уявлення про нього доти не мала і взагалі їй було однаково – який саме волонтер приїде для участі у їхньому гранті.
Ми з нею сміємося, коли вона це розповідає: «В Україні жінки традиційно чоловіків вибирали!».
А ось Джон до України прожив бурхливе життя: у 19 років пішов добровольцем воювати в американську армію у В’єтнамі, працював пілотом рятувальної служби у Каліфорнії, має диплом і рік стажу журналіста, член Гільдії американських акторів…
Алла Симоненко: «Коли вже були заручини – і мама, і сестра не повірили, що людина може мати таку різноманітну біографію. Проте сестра, а вона в мене зараз директор гімназії у Сосниці, допитала майбутнього мого чоловіка і переконалась, що таки правда».
Картопля!
Джон у Корпусі миру взагалі-то хотів працювати у мусульманських країнах – після жахливої трагедії 11 вересня 2001 року хотів зрозуміти логіку вчинків терористів. Але за правилами Корпусу миру їхати в країну, де є ризики для життя, можна тільки маючи досвід роботи в цій організації. Тому Джону запропонували мирну Україну.
Оскільки мову нашу він ще не знав, то Аллу направили до нього перекладачем. Вона зараз сміється: «Я відмовлялась, що й сама не дуже знаю англійську. А керівник закладу сказала – мовляв, нічого, що не знаєш - руками, мімікою допоможеш».
Так і виникло кохання. Алла Симоненко- Мюнш: «Джона я полюбила через те, що нагадував мого покійного батька – і поведінкою, і ставленням до життя, і голосу ніколи не підвищує». Я знав вчителя математики Володимира Івановича Симоненка також як цікавого чоловіка – він і вірші писав, і позакласну роботу вів, і був уважним до проявів життя, не тільки до своєї улюбленої математики. Повоєнна дитина, він не знав батька – можливо, тому і в його дочки таке трепетне ставлення до свого батька, до пам’яті про нього. Алла Володимирівна каже, що батько їй сниться перед важливими подіями в її житті. Приснився і перед рішенням одружитися з американцем.
Коли ж Джон сказав: «Пиши місця, де б ти хотіла жити у США», Алла першим пунктом написала: «Картопля!». Сама вона із Авдіївки Сосницького району, де картопля є основною сільськогосподарською культурою – тут раніше було господарство, що працювало у зв’язці з дослідницькими картоплярськими інститутами, а зараз селяни Авдіївки на картоплі позаробляли трактори, комбайни, іномарки та будинки і дітей повивчали. Знають авдіївську картоплю і на Донбасі, і в Запоріжжі, куди її везуть підприємливі землероби.
Проте у списку з 10 пунктів уродженки Авдіївки була не тільки картопля. А ще й чотири пори року (біолог же!), рівнинна земля, ніякої води і гір! Джон вигукнув: «Я знаю таке місце – це штат Айдахо!». Справа в тому, що на номерах автомашин саме картопля є знаком штату Айдахо. І як він не любив свою Каліфорнію, але переїхали в інший штат. В Америці ж кожен штат – це, до певної міри, інша країна. Пам’ятаю, як під час перебування в США за програмою Державного департаменту США для іноземних журналістів Едварда Мурроу перед від’їздом із серединного штату Теннесі у західний штат Орегон професор місцевого університету Пітер говорив нам: «Це інша країна – там інша їжа, інші звичаї…». І він був правий.
Алла Симоненко- Мюнш весело розказує як купували будинок: «Тільки я побачила в інтернеті оголошення про продаж будинку, перед яким росла берізка, зразу сказала – беремо! Хоч щось має нагадувати мені батьківщину». Штат Айдахо виявився за природніми умовами дуже схожим на її рідну Чернігівщину. Проте не виявилося там щавлю та хріну – таємно довелося везти з дому. Адже у Джона улюблена страва – український зелений борщ. А хрін, як і всі гострі страви, він також любить і їсть його ложкою – гостру їжу полюбив і в Каліфорнії, де відчутний вплив гострої мексиканської кухні, і у В’єтнамі.
Машину заробила на квітах
Хоча Джон має пристойну пенсію, Алла не могла сидіти без діла. І вирішила – біолог же! – створювати на продаж квіткові композиції. Частину вирощує сама, дикоростучі квіти збирає під час прогулянок із псом чи купує в магазинах.
«Одного разу прийшов хлопець, у якого мало бути побачення з дівчиною, де він мав запропонувати їй вийти за нього заміж, - розповідає Алла Симоненко- Мюнш. – І хотів щось таке незвичайне, не банальні троянди, гвоздики. Я думала чим же вразити ту дівчину і зібрала дикий люпин для композиції. Хлопець був зачарований, гадаю, його подруга теж. А росте люпин нікому не потрібним».
Така творчість дала можливість українці за рік роботи купити автомобіль, який хотіла, прямо із заводу : «Ще й бузкову лінію всередині мені зробили на замовлення». Чи ж можливо в Україні за рік заробити на машину?! Навіть не на квіткових композиціях, а на чомусь серйознішому? У цьому одна з головних відмінностей між Україною та США – їх легендарний рівень життя знаходиться в прямій залежності з рівнем зарплат і цін. Тож коли нам кажуть про рівень тарифів і цін в Україні, що, мовляв, схожі на західні – не забуваймо порівнювати із зарплатами…
До речі, податки там такі ж, як і в Україні – в середньому 35- 37 відсотків. Щоправда, виплата проводиться раз на рік – кожен рахує свої доходи і вносить податок. Взагалі американці – дуже законослухняні люди. Алла Симоненко – Мюнш: «Якщо вказано, що дерево має бути за 5 метрів від будинку – не сумнівайтеся: американець посадить його строго по інструкції. Що вже казати про закони?! Взагалі американці дуже люблять судитися – так вони відстоюють свій приватний простір свободи».
Джон – американець переживає за авдіївський діалект
Джон доволі пристойно говорить українською. І знаменно, що коли подружжя зустрічалося з авдіївськими земляками у Чернігові, він встав і урочисто продекламував «Заповіт» Тараса Шевченка. До того ж, зробив це з рядками, які не кожен українець знає: «Як понесе з України у синєє море кров ворожу…».
Алла сміється: «Коли нам в Америці треба поговорити із Джоном щось таке, щоб ніхто не зрозумів – говоримо українською». А сам Джон, що кожного року приїздить в Авдіївку (це була одна з його обіцянок тещі перед весіллям – щороку привозити її дочку), переживає не тільки через зменшення молоді у селі, але й за унікальним авдіївським діалектом – там слова «кінь», «віз», ніж» і багато інших кажуть з таким, непередаваним на письмі дифтонгом, що цілком може бути реліктовим уламком мови Київської Русі.
А ще в Авдіївці він копає картоплю, шукає можливість завезення у село волонтера американського Корпусу миру, щоб навчати школярів англійській мові, і – копає картоплю. Це вже стало ритуалом протягом більше 10 років. В штаті ж Айдахо авдіївчанка Алла знайшла два сорти картоплі, що дуже схожі на авдіївські. І хоча після 40 років уже намагається менше картоплі вживати, адже крохмаль не сприяє доброму здоров’ю, проте, коли захочеться смакового спогаду про рідне село – є з чого приготувати картопляники.
Василь ЧЕПУРНИЙ
На фото: щасливе американсько - українське подружжя Мюнш.
Фото Василя БУГРОВОГО
"Голос України"
Ми з нею сміємося, коли вона це розповідає: «В Україні жінки традиційно чоловіків вибирали!».
А ось Джон до України прожив бурхливе життя: у 19 років пішов добровольцем воювати в американську армію у В’єтнамі, працював пілотом рятувальної служби у Каліфорнії, має диплом і рік стажу журналіста, член Гільдії американських акторів…
Алла Симоненко: «Коли вже були заручини – і мама, і сестра не повірили, що людина може мати таку різноманітну біографію. Проте сестра, а вона в мене зараз директор гімназії у Сосниці, допитала майбутнього мого чоловіка і переконалась, що таки правда».
Картопля!
Джон у Корпусі миру взагалі-то хотів працювати у мусульманських країнах – після жахливої трагедії 11 вересня 2001 року хотів зрозуміти логіку вчинків терористів. Але за правилами Корпусу миру їхати в країну, де є ризики для життя, можна тільки маючи досвід роботи в цій організації. Тому Джону запропонували мирну Україну.
Оскільки мову нашу він ще не знав, то Аллу направили до нього перекладачем. Вона зараз сміється: «Я відмовлялась, що й сама не дуже знаю англійську. А керівник закладу сказала – мовляв, нічого, що не знаєш - руками, мімікою допоможеш».
Так і виникло кохання. Алла Симоненко- Мюнш: «Джона я полюбила через те, що нагадував мого покійного батька – і поведінкою, і ставленням до життя, і голосу ніколи не підвищує». Я знав вчителя математики Володимира Івановича Симоненка також як цікавого чоловіка – він і вірші писав, і позакласну роботу вів, і був уважним до проявів життя, не тільки до своєї улюбленої математики. Повоєнна дитина, він не знав батька – можливо, тому і в його дочки таке трепетне ставлення до свого батька, до пам’яті про нього. Алла Володимирівна каже, що батько їй сниться перед важливими подіями в її житті. Приснився і перед рішенням одружитися з американцем.
Коли ж Джон сказав: «Пиши місця, де б ти хотіла жити у США», Алла першим пунктом написала: «Картопля!». Сама вона із Авдіївки Сосницького району, де картопля є основною сільськогосподарською культурою – тут раніше було господарство, що працювало у зв’язці з дослідницькими картоплярськими інститутами, а зараз селяни Авдіївки на картоплі позаробляли трактори, комбайни, іномарки та будинки і дітей повивчали. Знають авдіївську картоплю і на Донбасі, і в Запоріжжі, куди її везуть підприємливі землероби.
Проте у списку з 10 пунктів уродженки Авдіївки була не тільки картопля. А ще й чотири пори року (біолог же!), рівнинна земля, ніякої води і гір! Джон вигукнув: «Я знаю таке місце – це штат Айдахо!». Справа в тому, що на номерах автомашин саме картопля є знаком штату Айдахо. І як він не любив свою Каліфорнію, але переїхали в інший штат. В Америці ж кожен штат – це, до певної міри, інша країна. Пам’ятаю, як під час перебування в США за програмою Державного департаменту США для іноземних журналістів Едварда Мурроу перед від’їздом із серединного штату Теннесі у західний штат Орегон професор місцевого університету Пітер говорив нам: «Це інша країна – там інша їжа, інші звичаї…». І він був правий.
Алла Симоненко- Мюнш весело розказує як купували будинок: «Тільки я побачила в інтернеті оголошення про продаж будинку, перед яким росла берізка, зразу сказала – беремо! Хоч щось має нагадувати мені батьківщину». Штат Айдахо виявився за природніми умовами дуже схожим на її рідну Чернігівщину. Проте не виявилося там щавлю та хріну – таємно довелося везти з дому. Адже у Джона улюблена страва – український зелений борщ. А хрін, як і всі гострі страви, він також любить і їсть його ложкою – гостру їжу полюбив і в Каліфорнії, де відчутний вплив гострої мексиканської кухні, і у В’єтнамі.
Машину заробила на квітах
Хоча Джон має пристойну пенсію, Алла не могла сидіти без діла. І вирішила – біолог же! – створювати на продаж квіткові композиції. Частину вирощує сама, дикоростучі квіти збирає під час прогулянок із псом чи купує в магазинах.
«Одного разу прийшов хлопець, у якого мало бути побачення з дівчиною, де він мав запропонувати їй вийти за нього заміж, - розповідає Алла Симоненко- Мюнш. – І хотів щось таке незвичайне, не банальні троянди, гвоздики. Я думала чим же вразити ту дівчину і зібрала дикий люпин для композиції. Хлопець був зачарований, гадаю, його подруга теж. А росте люпин нікому не потрібним».
Така творчість дала можливість українці за рік роботи купити автомобіль, який хотіла, прямо із заводу : «Ще й бузкову лінію всередині мені зробили на замовлення». Чи ж можливо в Україні за рік заробити на машину?! Навіть не на квіткових композиціях, а на чомусь серйознішому? У цьому одна з головних відмінностей між Україною та США – їх легендарний рівень життя знаходиться в прямій залежності з рівнем зарплат і цін. Тож коли нам кажуть про рівень тарифів і цін в Україні, що, мовляв, схожі на західні – не забуваймо порівнювати із зарплатами…
До речі, податки там такі ж, як і в Україні – в середньому 35- 37 відсотків. Щоправда, виплата проводиться раз на рік – кожен рахує свої доходи і вносить податок. Взагалі американці – дуже законослухняні люди. Алла Симоненко – Мюнш: «Якщо вказано, що дерево має бути за 5 метрів від будинку – не сумнівайтеся: американець посадить його строго по інструкції. Що вже казати про закони?! Взагалі американці дуже люблять судитися – так вони відстоюють свій приватний простір свободи».
Джон – американець переживає за авдіївський діалект
Джон доволі пристойно говорить українською. І знаменно, що коли подружжя зустрічалося з авдіївськими земляками у Чернігові, він встав і урочисто продекламував «Заповіт» Тараса Шевченка. До того ж, зробив це з рядками, які не кожен українець знає: «Як понесе з України у синєє море кров ворожу…».
Алла сміється: «Коли нам в Америці треба поговорити із Джоном щось таке, щоб ніхто не зрозумів – говоримо українською». А сам Джон, що кожного року приїздить в Авдіївку (це була одна з його обіцянок тещі перед весіллям – щороку привозити її дочку), переживає не тільки через зменшення молоді у селі, але й за унікальним авдіївським діалектом – там слова «кінь», «віз», ніж» і багато інших кажуть з таким, непередаваним на письмі дифтонгом, що цілком може бути реліктовим уламком мови Київської Русі.
А ще в Авдіївці він копає картоплю, шукає можливість завезення у село волонтера американського Корпусу миру, щоб навчати школярів англійській мові, і – копає картоплю. Це вже стало ритуалом протягом більше 10 років. В штаті ж Айдахо авдіївчанка Алла знайшла два сорти картоплі, що дуже схожі на авдіївські. І хоча після 40 років уже намагається менше картоплі вживати, адже крохмаль не сприяє доброму здоров’ю, проте, коли захочеться смакового спогаду про рідне село – є з чого приготувати картопляники.
Василь ЧЕПУРНИЙ
На фото: щасливе американсько - українське подружжя Мюнш.
Фото Василя БУГРОВОГО
"Голос України"
| Читайте також |
| Коментарі (0) |