200 років Федору Достоєвському - російському божевільному генію
Кілька років тому в Лондоні був свідком одного демаршу. На публічній лекції Бориса Чхартішвілі (він же Борис Акунін) його запитали:
- А якби вам довелося обирати для читання лише одного автора - Достоєвського чи Толстого?- кого б ви обрали?
А в залі були не англійські росіяни, а англійці, які вивчають російську мову і літературу. І Акунін без найменшого сумніву відповів, як відрізав:
- Звичайно ж, Толстого. Невже ви могли подумати, що я можу бути прихильником ЕПІЛЕПТИЧНОЇ ХВОРОБЛИВОСТІ Достоєвського, хоч він і є персонажем мого роману "Ф.М"?
Виникло відчуття, що Акунін явно переборщив. Залом прошелестів якийсь розгублений шепіт. Якесь ніби розчарування роздерло камерну атмосферу творчого вечора. І невелика частина публіки, людей 8-10, встали і вийшли з залу. А кажуть, холодні англійці...
Це було так несподівано й вражаюче, що Акунін зніяковів, і, схоже, вже не знаючи що говорити, казав що попало:
- Я Достоєвського читав і поважаю!
- Я не хотів нікого образити!..
- Не думав, що навіть тут, в Лондоні, люди так фанатично люблять Достоєвського.
- От якби мене через півтора століття так обожнювали!...
Оце вже навряд чи, - подумав тоді, залишившись в залі.
Акунін це, безперечно, постмодернізм. А що таке постмодернізм?.. Постмодернізм - це велика література, це сотні томів багатьох надзвичайно різних авторів - від Сервантеса до Умберто Еко. Постмодернізм - це, безперечно, і ... Федір Достоєвський. Постмодернізм - це завжди детективний сюжет, безліч підтекстів, натяків та відсилів до інших великих творів світової культури. Але...але... постмодернізм - це РОЗВАГА надзвичайно начитаних та розумних людей. Дуже часто він холодний до неможливого, як проза того ж Акуніна, і навіть нестерпно бридкий, як відомий роман Зюскінда про парфюмера. Той самий Акунін - це інтелектуальна розвага, це втішання історією.
У Достоєвського все по-іншому. Дотримуються всі канони постмодернізму, хоч Достоєвський, можливо, й слова такого не знав. У кожному його романі - детективний сюжет. Текст містить підтексти. І можливість їх вловити, відчути й зрозуміти вже залежить від рівня інтелектуального розвитку читача.
Пригадую, у восьмому класі пізнього дощового вечора в листопаді сиджу і читаю роман "Ідіот". Сцена - Рогожин і князь Мишкін ідуть туди, де вже лежить мертва Настася Філіповна. Рогожин вбив її. А розмовляє він з князем Мишкіним про щось зовсім стороннє, абсурдно далеке від трагедії, що сталася. Але ж як страшно було від цієї пустої розмови. Достоєвський - це загнаний в підтекст, загнаний в шепіт біль, крик, що в Толстого міг би розірвати простір.
Постмодернізм Достоєвського особливий. В ньому бажання якнайглибше заглянути в людську душу. Він окрашений емоціями, переживаннями, співчуттям, невимовною тугою, загнаною в атмосферу події, загнаною в підтекст, в фон, в настрій. Це як у відомого українського поета - "За всіх скажу, за всіх переболію..."
Тут доречно було б згадати надзвичайно драматичну біографію Достоєвського - засудження до розстрілу, в останню перед розстрілом мить заміну розстрілу багаторічною тюрмою ("Записки из мертвого дома"), епілепсія й зумовлені нею нестерпний головний біль, що мучив його багато-багато років, вимушена еміграція, похорон сина... Можливо, сам Бог послав йому ці страждання,що він потім переплавив їх в творчість.
Достоєвського дуже не люблять персонажі, такі як Чубайс, який не стримався і в одному з інтерв*ю зізнався - "Бог мой, как же я НЕНАВИЖУ Достоевского!.." Воно й зрозуміло чому. Там, де оптимізація і модернізація, там, де перехід совкової власності в приватні руки, там де є злочин та немає кари, не знайдеш місця для співчуття до бідних людей, до принижених та ображених.
Федір Достоєвський помер давно, більше століття тому. Федір Достоєвський (на мій погляд, звичайно) є найбільшим, найсильнішим і найстрашнішим письменником серед тих, що жили і живуть на землі. Я так любив Достоєвського, цього божевільного російського генія.
Настане час, і ми, українці, ще відійдемо від війни. Зарубцюються травми душевні. І багато хто ще зможе читати Достоєвського. Наші діти. Можливо,й онуки. Але вже не я...
Літом 2014-го року, коли на Донбасі йшли важкі бої, в один із днів, коли відчай, здавалося, неможливо перебороти, я зібрав у своїй домашній бібліотеці всю "велику російську літературу" (і Достоєвського, зокрема) у великі мішки, і кілька годин виносив ті мішки на смітник. Бо грош ціна цій "великій літературі", якщо виховані на ній російські нелюди (наче всі персонажі з романів Достоєвського), прийшли з росії нас убивати..
Іван БЕЗСМЕРТНИЙ
- А якби вам довелося обирати для читання лише одного автора - Достоєвського чи Толстого?- кого б ви обрали?
А в залі були не англійські росіяни, а англійці, які вивчають російську мову і літературу. І Акунін без найменшого сумніву відповів, як відрізав:
- Звичайно ж, Толстого. Невже ви могли подумати, що я можу бути прихильником ЕПІЛЕПТИЧНОЇ ХВОРОБЛИВОСТІ Достоєвського, хоч він і є персонажем мого роману "Ф.М"?
Виникло відчуття, що Акунін явно переборщив. Залом прошелестів якийсь розгублений шепіт. Якесь ніби розчарування роздерло камерну атмосферу творчого вечора. І невелика частина публіки, людей 8-10, встали і вийшли з залу. А кажуть, холодні англійці...
Це було так несподівано й вражаюче, що Акунін зніяковів, і, схоже, вже не знаючи що говорити, казав що попало:
- Я Достоєвського читав і поважаю!
- Я не хотів нікого образити!..
- Не думав, що навіть тут, в Лондоні, люди так фанатично люблять Достоєвського.
- От якби мене через півтора століття так обожнювали!...
Оце вже навряд чи, - подумав тоді, залишившись в залі.
Акунін це, безперечно, постмодернізм. А що таке постмодернізм?.. Постмодернізм - це велика література, це сотні томів багатьох надзвичайно різних авторів - від Сервантеса до Умберто Еко. Постмодернізм - це, безперечно, і ... Федір Достоєвський. Постмодернізм - це завжди детективний сюжет, безліч підтекстів, натяків та відсилів до інших великих творів світової культури. Але...але... постмодернізм - це РОЗВАГА надзвичайно начитаних та розумних людей. Дуже часто він холодний до неможливого, як проза того ж Акуніна, і навіть нестерпно бридкий, як відомий роман Зюскінда про парфюмера. Той самий Акунін - це інтелектуальна розвага, це втішання історією.
У Достоєвського все по-іншому. Дотримуються всі канони постмодернізму, хоч Достоєвський, можливо, й слова такого не знав. У кожному його романі - детективний сюжет. Текст містить підтексти. І можливість їх вловити, відчути й зрозуміти вже залежить від рівня інтелектуального розвитку читача.
Пригадую, у восьмому класі пізнього дощового вечора в листопаді сиджу і читаю роман "Ідіот". Сцена - Рогожин і князь Мишкін ідуть туди, де вже лежить мертва Настася Філіповна. Рогожин вбив її. А розмовляє він з князем Мишкіним про щось зовсім стороннє, абсурдно далеке від трагедії, що сталася. Але ж як страшно було від цієї пустої розмови. Достоєвський - це загнаний в підтекст, загнаний в шепіт біль, крик, що в Толстого міг би розірвати простір.
Постмодернізм Достоєвського особливий. В ньому бажання якнайглибше заглянути в людську душу. Він окрашений емоціями, переживаннями, співчуттям, невимовною тугою, загнаною в атмосферу події, загнаною в підтекст, в фон, в настрій. Це як у відомого українського поета - "За всіх скажу, за всіх переболію..."
Тут доречно було б згадати надзвичайно драматичну біографію Достоєвського - засудження до розстрілу, в останню перед розстрілом мить заміну розстрілу багаторічною тюрмою ("Записки из мертвого дома"), епілепсія й зумовлені нею нестерпний головний біль, що мучив його багато-багато років, вимушена еміграція, похорон сина... Можливо, сам Бог послав йому ці страждання,що він потім переплавив їх в творчість.
Достоєвського дуже не люблять персонажі, такі як Чубайс, який не стримався і в одному з інтерв*ю зізнався - "Бог мой, как же я НЕНАВИЖУ Достоевского!.." Воно й зрозуміло чому. Там, де оптимізація і модернізація, там, де перехід совкової власності в приватні руки, там де є злочин та немає кари, не знайдеш місця для співчуття до бідних людей, до принижених та ображених.
Федір Достоєвський помер давно, більше століття тому. Федір Достоєвський (на мій погляд, звичайно) є найбільшим, найсильнішим і найстрашнішим письменником серед тих, що жили і живуть на землі. Я так любив Достоєвського, цього божевільного російського генія.
Настане час, і ми, українці, ще відійдемо від війни. Зарубцюються травми душевні. І багато хто ще зможе читати Достоєвського. Наші діти. Можливо,й онуки. Але вже не я...
Літом 2014-го року, коли на Донбасі йшли важкі бої, в один із днів, коли відчай, здавалося, неможливо перебороти, я зібрав у своїй домашній бібліотеці всю "велику російську літературу" (і Достоєвського, зокрема) у великі мішки, і кілька годин виносив ті мішки на смітник. Бо грош ціна цій "великій літературі", якщо виховані на ній російські нелюди (наче всі персонажі з романів Достоєвського), прийшли з росії нас убивати..
Іван БЕЗСМЕРТНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |