«Холодить душу і спиняє кров»

«Ого, а я й не знав, що в Олеся Довгого такий дід»! — щиро дивувався народний депутат Олег Ляшко за святковим столом у Менській райадміністрації. Тоді після знайомства виявилося, що присутній за столом член Менського земляцтва Олекса Довгий — батько депутата Верховної Ради Станіслава Довгого та дід секретаря Київської міської ради Олеся Довгого.
«Сфотографуй мене разом з ним. Покажу потім фотографію Олесю, щоб він повірив, що я з його дідом зустрічався», – з таким проханням звернувся Ляшко до мене.
Олекса Довгий — уродженець Городища Менського району, член Спілки письменників України, заслужений діяч мистецтв України, поет, передплатник газети «Сіверщина».
Давно, десь років сорок тому, патріарх української поезії Микола Бажан писав про молодого тоді автора Олексія Довгого: «З віршами Довгого я познайомився не так давно. Але вони зацікавили мене, привабили ліричною теплотою, ясністю хоч і не складної, але вправної і плавкої форми, людяністю й увагою до тонких процесів духовного світу людини».
Енергійний помічник Черновецького надзвичайно любить свого дідуся. В одному з інтерв’ю Олесь Довгий розповідає: «Мій дідусь прожив нелегке життя: дитинство припало на колективізацію та репресії 30-их. Потім — війна та окупація. Вчився в залізничному технікумі в Гомелі, згодом — в Охтирці, в технікумі механізації сільського господарства.
Працюючи в Києві у видавництві «Дніпро» керівником редакції поезії та драматургії, він врятував збірку Ліни Костенко «Зоряний інтеграл». Коли книжка була майже готова до друку, з ЦК КПУ прийшла вказівка припинити видання віршів поетеси. Дід приховав авторський примірник з правками. А пізніше поет і перекладач Григорій Кочур видав цю збірку за кордоном. Я також пишаюся тим, що дід був одним з упорядників п’ятитомного видання творів Олександра Довженка, зокрема і «неблагонадійної» «України в огні», за що сам свого часу потрапив під скорочення. Дід знайшов предків аж до XVI сторіччя. І навіть відновив історію нашого прізвища».
Дідусь, син і внук надзвичайно схожі один на одного – енергійні, талановиті і …маленькі на зріст.
«Був колись козак такого ж зросту, як ми з Олесем. Його на коня доводилося підсаджувати, зате у сідлі це був безстрашний вояк! От і прозвали Довгим», — добродушно сміється поет Олексій Прокопович.
— Ви відомий поет. Куди рухається сучасна українська література?
— Вважають, що література як явище має безліч варіантів: наприклад, міська поезія, поезія, що оспівує природу. Я вважаю, що такого розділення немає, є просто поезія. Яка, попри всі намагання молодих людей (часом обдарованих, часом ні) змінити її, існує. Вони долучилися до неприродного процесу, відійшовши від народних джерел творчості, через те вони мало популярні в Україні.
— Чи допомагає Вам піклуватися про Менщину Ваш онук?
— Ні, тільки його батько — мій син. А в онука і так є багато проблем у Києві. Там роботи дуже багато.

Олександр ЯСЕНЧУК, м. Мена

Городищенські пастелі. Олексій ДОВГИЙ

Ще синь стоїть, як всесвіт, над горою.
Ще сонце літа в ній не відбуло.
А вже туман вечірньою порою
Лягає на притишене село.

І щось вологе, моросне на ранок
Холодить душу і спиняє кров.
І котить сонце, як велику рану,
На ще квітучу молодість дібров.