Циганське хобі

«Ти знаєш, — якось сказав мені знайомий, — не дуже довіряй нам, циганам, бо наш народ без цього не може». «Як ти можеш таке говорити про свою націю? Ти ж сам циган!» — спробував я заперечити.
Але невдовзі, коли став свідком деяких пригод, головними «героями» котрих були цигани, замислився над словами знайомого. І ось чому…

Маскування під бідноту

Зимового дня до квартири подзвонили. Коли я відчинив двері, побачив жіночку циганської зовнішності в довжелезному червоно-синьому старому халаті, поряд з нею стояв чорнявий хлопчина років шести. Вони просили милостиню.
Через деякий час мені потрібно було йти на ринок «Нива». Недалеко від ринку помітив автомашину, а біля неї — двох жінок і хлопчика. Я одразу впізнав тих, хто ходив по квартирах у пошуках «їстоньки-питоньки». І треба ж так статися, що, коли я майже порівнявся з авто, жінки знімали з себе засмальцьовані халати. А далі – моєму здивуванню не було меж — знявши з себе халати і убогі хустинки, вони враз перетворилися на «грошовитих» дам: чорняве волосся розкішними хвилями лягло на блискучі норкові шуби, які були на циганках під отими бідняцькими халатами. Вони втрьох сіли в авто і поїхали, напевно, в інший район міста просити милостиню…

Спіймана за руку!

Марія Іванівна (на прохання жінки ім’я змінено) прийшла на Центральний ринок Чернігова за продуктами. Люд там переміщався, мов у мурашнику комахи. Коли жінка стала роздивлятися на полицях товар, мимоволі зустрілась поглядом з продавщицею, яка, ледь помітно підморгуючи, показувала: мовляв, подивись – у тебе там щось збоку діється.
«Коли я повернула голову трохи вниз і вбік, — розповідає Марія Іванівна, — враз угледіла, як із розщебнутої сумки чиясь рука вже витягувала мій гаманець із грошима. Я миттю схопила за рукав чорняву жінку. Хотіла вихопити свої гроші, але гаманець вже потрапив до рук іншої жінки-циганки, яка стояла позаду цієї злодюжки, і я навіть не встигла отямитись, що саме відбувається. Коли зрозуміла, що мої гроші «побігли» з другою жінкою, схожою на циганку, я стала голосно обурюватись. Але спіймана почала шалено відбиватися та й ще кричати на мене, що я, мовляв, причепилася до неї. Водночас вона рухалася назад, а я ніяк не відпускала – чіпко тримала її. А коли до нас почали підходити люди, якась інша циганка, котрої я до цього часу не бачила, повернула мені гаманець. Я подивилась – гроші були на місці. Коли підняла голову, дві циганки вже були від мене за кілька метрів».
Марія Іванівна не розгубилась і вирішила пройти за ними. І недарма. За кілька метрів від торговельних рядів ринку ці дві та ще одна циганка сіли в автомобіль, який, схоже, чекав на них. Марія Іванівна встигла записати номер цього авто. Коли ми перевірили, кому цей автомобіль належить, – не здивувались: власник автотранспорту мешкає на вул. Забарівській у Чернігові, якраз у циганському районі.
— Чому ви не звернулись відразу до міліції? — запитую у потерпілої.
— А що з того? Не хочу, щоб проблеми були, затягають до міліції. Та й віддали ж вони мені гроші…
Укотре губить нас українська байдужість.

Об’єкти посягань – майно немічних людей

Хутір Пасічний розташований за три кілометри від села Развинівка, що на Городнянщині. Від Вихвостова до Развинівки дорога хоч і розбита (покриттю — вже понад двадцять років), але заасфальтована. А от далі до хутора, якщо в дощ навесні чи восени, доїхати можна хіба що на бульдозері, а пішки дійти — тільки по узбіччю польової дороги. Звідси вже давно люди повиїжджали ближче до цивілізації, за винятком кількох сімей. А от з настанням тепла хутір потроху оживає: хтось на все літо з міста приїздить, інші – лише на вихідні.
Того дня до цього відрізаного від «культурного» життя хутора завітали троє осіб циганської національності з водієм – теж циганом. Своє авто поставили на в’їзді до населеного пункту — не лише через глибоченні калюжі, а й з метою конспірації.
Комбінація із заволодіння чужими грошима почалася з розстановки сил. Двоє пішли стежкою, що пролягала між полем та городами селян, а третя — вулицею. Пройшовши метрів сто, жінка вгледіла біля однієї хати селянина з палицею, який сидів на лавочці. Підійшла – почалась розмова. За кілька хвилин від старенького дізналася, що він мешкає тут сам – діти у місті, а дружина померла. Зателефонувала по мобільному своїм спільницям, що знаходилися паралельно за городами — на своїй мові скорегувала, куди треба йти. У той час, коли вона розмовляла з дідом, аби відвернути його увагу (він сидів спиною до хати, та й за парканом йому нічого видно не було), інші дві жінки гайнули до його хати… За кілька хвилин «гості» вирушили з хутора, обікравши діда.
«Ще й «чесними» показали себе — залишили 100 гривень, щоб з голоду не помер», — розповідає постраждалий дід.
А через пару місяців аналогічна «операція» у цьому хуторі повторилася, але вже із застосуванням інших тактичних дій.
Чи то пройдисвітки цього разу взяли у свою групу біляву жінку, чи одягнула вона перуку — точно сказати ніхто не може. Але завдяки «блондинці» урожай для шахрайсько-злодійської групи виявився вдалим.
— Дідусю, — підійшовши до старенького, який сидів з палицею, мовила «блондинка». — Бачу, що у вас ноги хворі. То що ви сидите собі, не лікуєте?
— Лікувався. А користі з того — жодної, — мовив хуторський мешканець.
— Так то ж ви у лікарні лікувалися, а хіба лікарі вилікують? — заперечила білявка. — Давайте я пошепчу – без палиці будете ходити. Тільки треба сісти у своєму дворі, а не на вулиці, і спиною до хати.
Пішли на подвір’я господаря садиби. Всадовила жінка старого подалі від дверей будинку, а сама, як в об’єктиві, все фіксувала. Під час її «лікування» інші дві циганки зайшли непомітно з вулиці у двір, а потім у хату…
Результат подвійного сеансу «лікування-крадіжки» для діда виявився збитковим – у шафі зникли гроші у розмірі двох пенсій.
У цьому населеному пункті того ж дня були скоєні ще дві крадіжки. Щоправда шахраям довелося віддати одній жінці викрадені гроші, коли вона помітила неладне та встигла наздогнати циган велосипедом — викрадачі ще не встигли втекти на автомашині з Пасічного хутора.

Від крадіжок до вбивства

Йдучи на злочини, роми вдаються і до деяких елементів «розвідки». Жінка-циганка, наприклад, перед скоєнням убивства в Ніжині побувала в оселі майбутніх жертв і навіть цинічно їм поворожила, а господар за цю «роботу» ще й заплатив 100 гривень. Та вже через добу до цієї оселі знову завітали, але цього разу вже не з метою ворожіння…
У Ніжині цигани забили на смерть чоловіка, зняли з мертвого куртку, потім розірвали її та викинули, напевно, не захотіли одягом мертвої людини користуватися, а от 500 гривнями не погребували.
Кримінальна трійка циган попрямувала далі до обійстя пенсіонерів, які тримали чималеньке господарство (поросят, близько двох десятків кіз та свійську птицю) і займались продажем молока.
Коли непрохані гості почали ловити у дворі курей, на пташиний гамір вийшла з хати старенька, проти якої чужинці пустили в хід палицю та сокиру. А коли слідом за дружиною з хати вийшов сімдесятирічний господар, вони жорстоко вбили і його.
Співробітники карного розшуку пізніше розкрили ці злочини і затримали злочинців — двох хлопців двадцяти семи та тридцяти років і двадцятидев’ятирічну дівчину, які у скоєнні злочинів зізналися та дали свідчення.

Офіційно

У міліцейських оперативних зведеннях час від часу з’являються факти шахрайств, скоєних особами циганської зовнішності, які під різним приводом (поворожити, зняти порчу, попити води, відпочити тощо) заволодівають грошима та цінними речами громадян.
Як розповідає перший заступник начальника – начальник кримінальної міліції УМВС України в Чернігівській області Сергій ПОТАПЕНКО, розкрити правоохоронцям скоєні циганами шахрайства чи крадіжки, а тим більше затримати самих винуватців, доволі складно. Роми, які скоюють такі злочини, переважно є гастролерами і найчастіше пересуваються територією не тільки однієї області, а й країни здебільшого власним автотранспортом або на таксі. Термінове інформування міліції про появу в населеному пункті невідомих осіб або транспорту значно збільшує шанси працівників міліції затримати шахраїв.

Сергій КОРДИК