СУЧУКРЛІТ. Цінності

Нещодавно мені пощастило побувати на одному літературному фестивалі, де презентували громадськості твори сучасної української літератури – сучукрліту. Це були вірші переважно без рими і з малозрозумілим текстом – авангардизм. Один із текстів, що читав якийсь «патлатий поет», розповідав, як гарно живеться після вживання пігулки наркотиків. Інший твір, презентований поетесою з Харкова, супроводжувався відеорядом — по екрану, змінюючи одна одну, миготіли картинки: чоловік завдає болю жінці, жінка закута в пута, дівчина, обличчя котрої спотворене жахливою мукою. Ці твори мені було дуже важко сприйняти.
«Яка ненависть до чоловіків?! – здивовано зауважила моя супутниця. – Мені здається, варто було б їй трохи підфарбуватися та познайомитися з якимось нормальним хлопцем і все б у неї було нормально.
В електричці, на цей фестиваль, моя супутниця читала свої вірші – про кохання, природу, місто. Порівняно з сучасною українською літературою вони здалися мені ідеальними.
«Своїми віршами ми показуємо, – роз’яснював мені один «молодий поет», – що наше покоління відрізняється від усіх інших. Я не хочу повторювати те, що вже було, і найбільше «класиків».
Джерело таких настроїв заховане у 60-их роках ХХ століття – тоді відбувалася сексуальна та намагалася статися соціальна революція. У ті часи надзвичайно поширилося вживання наркотичних речовин, особливо серед лівацько-космополітичної молоді, до якої належать і більшість вищезгаданих «поетів». На фоні молодіжних бунтів молоді митці вирішили створити літературу нового світу, не схожого на літературу своїх батьків – бюргерів та капіталістів. Одним з методів творчості була фіксація «потоку свідомості». Це коли записувалося все, що, як кажуть, «на душу лягло», а найбільш знаковими були тексти, написані під дією наркотичних речовин – саме тоді мозок ніби відкривався для сприйняття «енергії космосу», інформації «з інших світів».
Своє бачення сучасної України ці поети виклали на «круглому столі» під час фестивалю – «Сучасні українські цінності». Для них, виявляється, традиційна українська культура — це «щось мертве та бридке, що асоціюється з бидлом». Хоча для їх честі зауважу, що говорили вони українською мовою. Однак є такі українці, що, можливо, краще, аби вони говорили китайською.
Якщо подібна сучасна література декадансу — це круто, і за нею майбутнє, то я передрікаю кінець для такого суспільства. Ми цього допустити не можемо.

Олександр ЯСЕНЧУК