Кріпаки Лосинівки, або Чому селяни пікетують апеляційний суд
Через півтора століття після скасування кріпосного права воно, виявляється, все ще існує у нас на Чернігівщині.
Селище міського типу Лосинівка на Ніжинщині, колишній районний центр, не є якимось забутим і забитим. Самісінький центр області. Якісь 25 кілометрів від Ніжина. Автотраса, залізниця. Не так далеко й до столиці, що, втім, окрім позитиву, відіграло і зловісну роль у цій історії.
А основний господарський об’єкт — агрофірма «Лосинівська». Саме у неї в 90-ті роки трансформувався величезний і найпередовіший колгосп «Ленінський шлях». Особливістю Лосинівки став своєрідний аграрно-науковий союз: шефство над селянами взяла столична Українська академія аграрних наук. Агрофірма мала стати науково-дослідним господарством академії. А селяни мали бути ощасливлені досягненнями науково-технічного прогресу у вигляді потужної техніки, нових сортів, технологій. На практиці все виявилося не таким ідеальним. Але ми зараз не про діяльність цього симбіозу науки і села, а про те, яким чином цей союз так закріпачив селян, що вони не можуть вирватися на волю по сьогодні.
В порушення Указу Президента земельні сертифікати селян з району було передано чомусь не до місцевого органу влади — Лосинівської селищної ради. Саме вона мала згідно із законом провести видачу сертифікатів селянам. Нагадаємо, що сертифікат — це виданий державою документ, який засвідчує право селянина на отримання його долі розпайованої землі. У Лосинівці на кожен пай припало по 2,94 гектара землі. І пайовиків у селищі виявилося 1832. Але сертифікат — це лише попередній документ. На його основі виготовляється державний акт на право власності на землю, який і робить селянина повноправним власником землі. І ось уже стільки років у самісінькому центрі області триває дивовижна ситуація: жоден пайовик Лосинівки не отримав свого земельного сертифікату. І, зрозуміло, не має державного акта на землю. Сертифікати чомусь було передано агрофірмі «Лосинівська», яка й не думала віддавати їх селянам.
Простіше за все вину за це перекласти лише на колишнього керівника агрофірми «Лосинівська» Івана Федоровича Мороза. Але не поспішаймо. І не лише тому, що про покійних не слід говорити погано. Мороз — то взагалі унікальне явище. Хоча б тому, що очолював Лосинівське господарство 35 років поспіль — мабуть, рекорд у нас в області. Лише на початку минулого року за станом здоров’я здав керівництво, а наприкінці року помер у віці 67 років. Варто сказати, що Іван Федорович одним з перших провів розпаювання землі. Але на цьому «деколективізація від Мороза» завершилася.
Вінцем численних порушень законів стало «переформатування» агрофірми «Лосинівська» як сільгосппідприємства з колективною формою власності, вирішальним голосом самих селян-пайовиків, виборністю і звітністю керівних органів, у державне підприємство. Ту ж агрофірму «Лосинівська», але державне підприємство, що належить згаданій Українській академії аграрних наук, конкретніше — її Інституту агропромислового виробництва з офісом у селищі Прогрес Козелецького району. Лише випадково, через кілька років, у процесі боротьби за волю, лосинівські селяни дізналися, що вони — не вільні землевласники, а знову кріпаки, державні, інститутські. Для такої «трансформації» її ініціатори не погребували підтасовуванням і фальсифікаціями, вершиною яких були так звані «загальні збори» пайовиків агрофірми 10 січня 2002 року. Ці «збори», а насправді їх імітація, змінили все: статус і статут господарства, форму власності. А незамінний Іван Мороз з голови правління, що обирається, став директором фірми, що призначається. У столиці, звісно.
…Менше за все хочеться говорити про політику, але вона лізе з усіх щілин. Тож доведеться зазначити, що селяни шукали правду у політиків. Цікаво, що один з найактивніших членів ініціативної групи є також активістом Компартії. Але вона не допомогла ні йому, ні селянам. Потім люди зверталися до соціаліста — голови райадміністрації. Безрезультатно. Пішли вище: до соціаліста Рудьковського, а потім і до «самого» Мороза, того, що Олександр Олександрович. Великі захисники селян — соціалісти, які на виборах якраз і пасуться на селянських голосах, теж не допомогли лосинівцям. Нічого не змінилося і з приходом 4 роки тому помаранчевої влади. Єдине — зараз селянам допомагає депутат парламенту від БЮТ, він же голова обласної організації «Батьківщини» Іван Куровський. Саме залучені ним юристи реально захищають селян, які вже стали й проситися, аби Іван Іванович «забрав їх» разом із землею в якесь зі своїх господарств.
Ніжинський міськрайонний суд 6 січня цього року завершив розгляд справи за позовом мешканців Лосинівки щодо видачі їм земельних сертифікатів. Такий позов подали одночасно 669 пайовиків. А всього зібрано майже 1400 підписів пайовиків Лосинівки з вимогою віддати їм сертифікати. Це, окрім померлих, практично майже всі пайовики. Отже, Ніжинський суд виніс рішення на користь селян: сертифікати на землю належить видати людям. Суд визнав незаконними рішення згаданих так званих «загальних зборів» у січні 2002 року. Тобто суд анулював «переформатування» агрофірми «Лосинівська», підпорядкування її академії. А також визнав недійсним державний акт на лосинівську землю, який тоді ж селищна рада поспішила видати академії.
Втім, згаданий Інститут оскаржив це рішення, і далі наполягаючи, що Лосинівка та її «кріпаки» — їхні. Зараз апеляцію розглядає Апеляційний суд Чернігівської області. Слухання в суді, яке може стати завершальним, призначено на 7 травня.
Наївним селянам, правда, хотілося б, аби хтось – вищий — приїхав у Лосинівку, на Ніжинщину, Чернігівщину, розібрався в цій багаторічній тяганині і покарав винних для прикладу всій Україні. Але ж по Україні стільки цих лосинівок. Особливо там, де отакі гарні родючі землі, які все більше в ціні...
Петро АНТОНЕНКО
| Коментарі (0) |