Знак біди. Горить круча…

Варвинці з кількох прилеглих до ціього місця вулиць біля Удаю, називають його кручею. Минулого понеділка частина кручі між Заводською і Трудовою (ближче до Трудової) зайнялася. Світлина пожежі, вміщена на цій сторінці, до варвинської кручі прямого відношення не має. Автор цих рядків ту подію на плівці не зафіксував. Та й не до того було…
Кажуть, що хороший репортер має прибути на пожежу за п'ять хвилин до її початку. Якщо про чисто репортерську удачу, то можна вважати, що мені повезло. Не до, але на самісінькому початку пожежі довелося побути. І не тільки побути.
З вулиці завважив стовп диму за деревами і господарськими будівлями крайнього від кручі дворища. Хтось гумовий скат запалив, мабуть, подумалося. Аж тут підбігає незнайома дівчина. "Господарів немає вдома, а там на подвір'ї сухе дерево тліє…" Роздумувати не було часу. Але прихоплене відро води виявилося дуже малою допомогою у боротьбі з вогнем, який уже почав підніматися вгору на кілька метрів. Не на подвір'ї, правда, а на краю кручі, звідки до дерев'яного сараю буквально два-три метри. Кілька чоловік, що підійшли, безпосередньо від сараю полум'я "відігнали", але вогонь не вщухав. Почали телефонувати до пожежних, які на перший дзвінок пообіцяли доповісти "інспектору", який, слід було зрозуміти, вирішить, їхати на гасіння вогню чи ні. На інший дзвінок і реакція була іншою: з якого телефона дзвонять? Звичайно, розібратися, чи не жартівник який волає про допомогу, потрібно. Але невже так складно мати автоматичне визначення номера, щоб відразу побачити, хто телефонує? Але не про це, зрештою. річ. Вогнеборці приїхали і свою діло зробили. Але чому виникла пожежа?
У таких випадках розглядаються варіанти: необережне поводження з вогнем, підпал, стихія і т. ін. Не знаю, що і хто говоритиме в даному випадку. Хтось із присутніх на пожежі бачив якогось хлопця, який ходив поблизу і міг кинути навмисно чи випадково запаленого сірника. Ішлося і про випадковість, мовляв, недопалок винен. Погода справді така стоїть, що від будь-якої іскри усе може статися. Але мова не про це. Як могла горіти круча, яка в принципі є не чим іншим, як урочищем?
Ось тут і підходимо до суті. Круча давно стала для мешканців прилеглих вулиць стихійним смітником, куди зноситься непотріб. Звичайно, ні бляшанки, ні старі відра й каструлі не загоряться. Але ж у кручу несуть гілля, сухе листя, ганчірки, пластиковий посуд… Усього цього тут накопичилися гори. Дехто з мешканців пробував (і пробує) прохати-соромити носіїв. Але умовляння діють так само, як мертвому припарка. Несуть…
Розмова про стихійне сміттєзвалище у колись чарівному куточку природи ішла і під час пожежі. І не тільки про це, а й про сусідні. Хтось почав згадувати незлим-тихим словом владу. Тільки хіба ж селищний голова, не кажучи вже про президентів-прем'єрів може відслідкувати усіх порушників елементарних правил поведінки?
-Ви ж самі й несете сміття куди заманеться,- звернувся один з чоловіків до присутньої тут же жінки.
-Хіба ж тільки я?-була відповідь
До чого призводить таке наслідування поганих прикладів, зайве говорити. Усі на власні очі пересвідчилися. І що ж? Буквально через якихось півгодини після того, як було приборкано перший наступ вогню (пожежні ще після того приїздили двічі) на згарищі з'явився поліетиленовий пакет, з якого викотилася порожня пляшка. Рештки закуски залишилися всередині. Приїхали…
Олександр ОЛІЙНИК.
Варва.