З думою про Україну. Пам'яті В'ячеслава Чорновола. Погляд з Чернігова

Виповнюється 10 років від дня трагічної загибелі видатного політичного і громадського діяча сучасної України, голови Народного Руху В’ячеслава Чорновола. Трагічна автокатастрофа на нічній трасі під Києвом, що забрала життя політика, не розслідувана по сьогодні. І попри офіційну версію слідства про звичайну аварію, громадськість вважає це політичним убивством.

На Чернігівщині Чорновіл був багато разів і як кандидат у Президенти України, і як голова Руху, депутат парламенту. Своїми спогадами про Чорновола наша газета попросила поділитися відомого політика і громадського діяча Чернігівщини Валерія САРАНУ.

Він один із засновників «Просвіти» і Руху в області, у часи боротьби за незалежність і на її початку був головою обласного Руху. Нині Валерій Юрійович очолює дирекцію комунального підприємства обласної ради зі спорудження меморіального комплексу Героям Крут. Йому слово.

— Приєднуюся до тих, хто скорботний день загибелі Чорновола з сумом згадує як трагічну сторінку в історії не лише Руху, а й України загалом. Бо він дійсно був видатною особистістю.

Мені вдалося не один рік безпосередньо спілкуватися і працювати разом з В’ячеславом Максимовичем. Ці роки залишаться в пам’яті як час спілкування з видатним політиком, особистістю, світлою людиною.

Під час перших президентських виборів в Україні 1991 року я був довіреною особою Чорновола по Чернігівській області. Добре пам’ятаю, як ми, кілька рухівців, зустрічали Чорновола на кордоні області. У нас була маленька стара машина, зустріч була скромною. І перше, що я запам’ятав, — його прохання: «Хлопці, не робіть ніякої помпезності при моїх зустрічах з виборцями. Я хочу насамперед поспілкуватися з людьми». Запам’яталася скромність Чорновола — людини, що йшла на посаду президента держави, але прагнула бути серед простих людей.

Він провів тоді кілька зустрічей з виборцями в Чернігові. Було дуже багато запитань. Були й різні гострі ситуації, а то й провокації з боку опонентів. Адже то був початок державності. Однак Чорновіл поводився в таких ситуаціях дуже гідно, чітко. Мабуть, далася взнаки його сувора життєва школа, ті випробування в’язниць, таборів, заслань, які він пройшов.

Запам’яталася й така незапланована зустріч в одному із сіл Коропського району. Тут жили його свати. А у нас у дуже насиченій програмі випала якась вільна година, і В’ячеслав Максимович запропонував заїхати до його сватів у гості. Але ми не передбачали, що селом пройшов такий розголос про приїзд Чорновола, і в сільському клубі незаплановано зібралися сільські жителі, які дуже хотіли зустрітися з ним. Тоді В’ячеслав Максимович вибачився перед сватами і в першу чергу пішов на зустріч з селянами, де майже годину спілкувався із ними в тому нетопленому клубі. А вже потім на якісь хвилин 15 ми змогли заїхати до сватів.

Майже півтора року я працював у Києві керівником апарату фракції Народного Руху у Верховній Раді. Пригадую Чорновола як політика, що дуже динамічно поводився в сесійній залі. До нього прислухалися не лише соратники, а й опоненти. Навіть закляті супротивники-комуністи затихали, коли Чорновіл виходив на трибуну парламенту.

Добре пригадую момент ухвалення Конституції України в парламенті у червні 1996 року. Я як працівник фракції сидів на балконі сесійної зали, а Чорновіл весь час підходив туди й давав мені все нові доручення, насамперед з підготовки документів. Інколи подовгу там і перебував, на балконі, а сюди до нього підходили соратники, представники демократичних політичних сил, щоб порадитися, виробити якісь спільні рішення. Видно було, що Чорновіл був своєрідним мотором усієї демократичної частини парламенту. А це була важка інтелектуальна робота, було й протистояння між демократичною частиною парламенту і його лівими силами. Мені було дуже цікаво як молодшому політикові спостерігати цей процес. Думаю, величезна заслуга якраз Чорновола у тому, що була ухвалена така демократична Конституція держави.

З ним узагалі було цікаво працювати. Часто ми засиджувалися у фракції до 8 — 9-ої вечора. Коли поточні справи було вирішено, дуже цікаво було послухати В’ячеслава Максимовича у наших бесідах загалом — про політику, про життя.

Спілкувався Петро АНТОНЕНКО