Хто, як і навіщо розколював Рух 10 років тому

25 березня минає 10 років з часу трагічної для всіх рухівців події на весні 1999 року - розколу Руху і загибелі В'ячеслава Чорновола. У багатьох учасників тих трагічних подій, мабуть, ще "не перегоріло", у декого і досі рочавлює свідомість образа... , але найбільше шкодять українцям, нав"язані режимом Кучми, стереотипи. Дехто пропонує все забути, але забувати кожному патріоту України, а тим більше не знати правди про події кінця 1998 р. - початку 1999р., що передували обранню Президентом України на другий термін Л.Кучми, не припустимо і не далекоглядно. Багато учасників тих подій досі у великій політиці... Тому кожному хто шукає правду про ті події пропоную, написані "по- гарячому"(а тому емоційні) хроніку-роздуми "Хто і як розколював Рух" одного з відомих народних депутатів того часу, які знайшов в своєму архіві коли шукав документи до 20-ї річниці утворення громадсько-політичної організації Народний Рух України за перебудову. Пам'ятаймо, що саме з того, сьогодні вже легендарного РУХу, що очолив боротьбу за незалежність України у 1989-1992 роках, беруть коріння політичні партії і НРУ, і УНП.
Чому розкол політичної партії НРУ і загибель В.Чорновола сталися саме у 1999 році на передодні обрання Л.Кучми на другий термін?
Ці трагічні події були, безсумніву, частиною плану підготовки дніпропетровського клану до виборів Президента України за сценарієм, розробленим російськими політтехнологами, на зразок Єльцин-Зюганов. В українському вимірі: Кучма-Симоненко, Президент проти лідера комуністів. Отже "праві", рятуючи Україну від "лівої" загрози, будуть вимушені голосувати за Л.Кучму. Останьому треба лише потрапити у ІІ тур перегонів, а для цього треба "нейтралізувати" основних конкурентів Л.Кучми: П.Лазаренка, О.Мороза, реального кандидата від НРУ. Найважче кучмістам було нейтралізувати прохідного кандидата від націонал-демократів, яких після виборів до ВРУ 1998 року в парламенті представляла фрація НРУ.
Найлегше Л.Кучма позбувся іншого претендента на посаду ПУ від дніпропетровського клану. 17 лютого 1999 року ВРУ позбавило недоторканності з екс-прем"єра, лідера ВО"Громади"(тобто нинішньої ВО"Батьківщина") П.Лазаренка. Останній був не дурнем, все зрозумів і "втік" в США. Зупинити О.Мороза спромоглися "Канівська четвірка" під началом Є.Марчука і галас від гранати, кинутою у Н.Вітренко... у Кривому Розі.
Рядові ж рухівці були некерованими, тож з ними «пограли у темну»... і, здається, досі грають?

Сергій Соломаха,
делегат ІХ, Х з'їздів НРУ, член мандатної комісії.

Хто і як розколював Рух

... При виході з Байкового кладовища рухівці з усіх усюд, які порозгублювалися під час траурного мітингу, вишукували «своїх». «Справжні» гуртувалися зі «справжніми». «Найсправжніші» з них, помітивши «зрадника», не упускали можливості провести відповідну агітаційно-масову роботу. Полтавець, член «справжнього» Центрального проводу Руху, з ненавистю виносив присуд: «Вбивці!», ніскільки не переймаючись тим, що люди здригалися від почутого й зупинялися, оторопіло спостерігаючи за з'ясуванням стосунків між вчорашніми однодумцями.
Що мусили відповідати «зрадники»?
„Обом нам, Миколо*, доречніше було б встановлювати порядки на власних похоронах,” — відповів я знічев'я. Мабуть, правильно, бо сварки зі мною не вийшло. Лише люті очі спопеляли мене.
Певне, такі ж очі були в них і у Володимирському соборі, звідки пробували виводити «зайвих» і куди не пропускали «чужих». Бо що інакше означала сварка, яка долинала з репродукторів під час відправи? З такою ж рішучістю члени «оргкомітету» брали могилу на Байковому в кільце з рішучими намірами не підпустити для прощання з покійним нікого з «чужих». Вінки від «інаковірних» рухівських організацій також не приймалися.
Такі ж очі були і в тих, хто за дорученням «справжнього керівництва» чатував при вході до Будинку вчителя та «виловлював зрадників», перепиняючи їм шлях до труни. Члени парламентської фракції Руху протискувалися до Чорновола в загальній колоні, тисячі людей з якої так і не встигли до закінчення траурної церемонії попрощатися з покійним.
Коли процесія вирушала від Будинку вчителя, мої співрозмовники, журналісти з «СТБ» та «Дня», не втрималися від вельми специфічних коментарів щодо тих, кого організатори траурної церемонії вважали за потрібне вишикувати поруч з собою в голові колони. На спорожнілій вулиці лишилися поодинокі «несправжні» рухівці, хто не пробився до зали прощання, їм не лишалося нічого іншого, як підхоплювати полишені під стінами вінки і доганяти процесію...
Ці кадри трагічного для України дня не стираються з пам'яті. Мабуть, уже й не зітруться. Як не забудуться й виголошені Я.Кендзьором над могилою слова про те, що смерть В'ячеслава Чорновола врятувала Рух.
Звичайно, це фігуральна теза, яку не слід сприймати буквально. Який саме Рух? Запитання було б недоречним, якби вже наступного дня Олена Бондаренко (як і пан Кендзьор, один з лідерів «справжнього» Руху) не заявила в теленовинах на всю Україну, що «вони» приймуть до себе лише тих «розкольників», хто покається.
То що ж мав на увазі Я.Кендзьор?
Цього ми ще не знаємо. Тому — цитата з інших джерел:
«Не відважившись взяти владу, мусив залишатись опозиціонером. А відтак втрачати вплив і популярність. Щорік — то більше. Результати найближчих президентських виборів для Чорновола (чи його партії, бо розділити їх було неможливо) стали б ще більшою невдачею, ніж поразка у 94-му. Далі стелився б шлях Дон Кіхота, шляхетного лицаря, в доцільності подвигів якого зневірився б навіть Санчо Панса. Нема сумніву, що Чорновіл ішов би цим шляхом так довго, як зміг би взагалі йти. Остаточно перетворюючись із національного героя в дивакуватого дідуся. Господь зберіг його від цього... Трагічна випадковість забрала його з життя, коли дати щось нове Україні він уже не міг. Хіба що — сигнал живим» (О.Кривенко, «Політика і культура», 1999 р., №2).
Хай вибачить мені Бог, що цитую ці гіркі слова про людину, перед образом якої доземно вклоняюся.

Все йшло за планом

Ще одна цитата, від «невгомонної» демократки Тетяни Метильової:
«Саме відпочаткова відсутність ідеологічної бази, конкретного бачення бажаної моделі майбутнього державного устрою України і шляхів її втілення спричинилися до надзвичайної «гнучкості» політичної лінії НРУ, його перманентного дрейфу до влади як такої. А остаточна оформленість партії під одну особу становила потенціал авторитаризму в рухівських надрах, закладала основи як довготривалої стабільності цього утвору, так і майбутніх внутрішньопартійних конфліктів» («Самостійна Україна», березень 1999 р.).
...В'ячеслав Чорновіл попереджав, що початком розколу буде вважа¬тися 15 січня 1999 року. Цього дня парламентська фракція НРУ визнала координаційну роботу незадовільною і обрала іншого координатора.
Більшість членів фракції (кого згодом охрестили розкольниками), якщо вже дошукуватися першопричин, схильна називати інший час — завершення «спікеріади» влітку минулого року. Не секрет, що провести рухівця Ю.Костенка на посаду Голови Верховної Ради України завадила тоді лише, м'яко кажучи, дивна кулуарна політика «своїх». Офіційним підґрунтям процедурних вивертів фракції на тих затяжних виборах спікера було рішення Центрального проводу НРУ, яке зобов'язувало депутатів-партійців зробити все, щоб парламент не очолив лівий, і водночас — так само все зробити, щоб представник Руху посів належне фракції місце в керівництві ВР. Результат цих штабних установок: друга за підсумками виборів партія пропустила у спікери лівого й лишилася «при власних інтересах».
Що було потім — мав би розповідати Ю.Костенко, і то буде захоплюючий детектив, якщо Юрій Іванович колись захоче оприлюднити дещо з прийомів знищення його як лідера «партійної опозиції». Відтак розпочалося перегрупування сил довкола двох центрів тяжіння, проміжним результатом якого і став перший (грудневий 1998 року) етап 9-го з'їзду Руху з попереднім висуванням кандидатури в Президенти — Г. Удовенка, ставленика В.Чорновола. Але відвертий, цілеспрямований розкол партії «зсередини» розпочався пізніше і має чітко означену хронологію.
16 січня. Наступного після переобрання координатора парламентської фракції Руху дня 13 голів обласних організацій дружненько підписалися під текстом про те, що «не можуть оцінювати поведінку частини членів Центрального Проводу, зокрема, кількох заступників Голови Руху та частини фракції НРУ у Верховній Раді інакше, як зраду інтересів Народного Руху та України»(?!). Вперше прозвучала пропозиція виключити «запроданців» з партії. Згодом, щоправда, два підписи було відкликано.
25 січня. Лідер партії розсилає це звернення зі своїм супровідним листом сотням голів низових рухівських структур. Зрозуміло, цим самим запускався механізм розколу.
12 лютого. Поява в газеті «Час» (шеф-редактор В.Чорновіл) одіозної статті Я.Кендзьора «Рух буде й далі, хто б що не робив, аби його не було». «Новорухівці, що випадково опинилися в рухівській фракції», «розрізнені групки», «невдахи», «новоукраїнці», «рухопрагматики», «приватизатори партії», особи, які мають «вражене честолюбство», шукають «практичної вигоди від депутатства» та «посад і грошей», задовольняють «власні примхи», чинять «розбишацькі напади», пишуть «гнівні філіппіки» — далеко не повний виклад «компліментів» на адресу... найвідоміших у партії людей, лідерів виборчого партійного списку. Газета «Комуніст» не змогла б змагатися з «полум'яним рухівським публіцистом» Я.Кендзьором у поливанні брудом фундаторів Руху. Як-не-як, поінформований автор...
До речі, ще не минуло й року, як за критику керівництва Руху в ЗМІ з посади заступника голови партії та члена її Центрального проводу було увільнено О.Лавриновича. Не за суть його висловлювань (подальші події в партії засвідчили, що підстав для тривоги було більш ніж достатньо), а в принципі — за сам факт публічної критики власної партії з боку посадового партійного функціонера. То як же тоді після цього прецеденту розцінювати публічне розстрілювання партії, влаштоване «Часом»?
16 лютого. Заява 13 голів обласних організацій з ініціативою дострокового скликання другого етапу 9-го з'їзду Руху. Без зайвих церемоній, плюнувши на партійний Статут, вони ж оголосили себе «оргкомітетом».
18 лютого. Голова Руху видає розпорядження про покладання на себе керівництва Секретаріатом НРУ (хоч голову Секретаріату як посадову особу з визначеними статутом обов'язками обирає парт'їзд), підпорядковує собі охорону приміщень, забороняє виконувати накази та розпорядження інших посадових осіб без узгодження з ним особисто. Чого в цьому більше — поглиблення розколу в керівництві Руху чи спроб «приватизації партії», про що невдовзі заговорили на всі лади «справжні» рухівці?
Цього ж дня верстається черговий номер газети «Час» (шеф-редактор В. Чорновіл), в якій вірний друг і соратник голови партії М.Косів на двох сторінках шельмує на всю Україну своїх колег по фракції та «неугодних» керівників Руху. На інших сторінках — цькування в дусі тридцятих років інших рухівських депутатів у заміточках під заголовками на кшталт «Не хочу бути з ними в одній партії»...
З цього ж номера приватної (а не рухівської, як з року в рік переконували партійців) газети «Час» навіть окремі члени Центрального проводу НРУ вперше дізналися, що має відбутися партз'їзд. Призначений самозваним оргкомітетом...
То хто ж усе таки домагався розколу в Русі?
Усі, хто здатен робити висновки, на ранок у п'ятницю 19 лютого вже мали однозначну відповідь на це запитання. І рухівці в парламенті вмовляли В.Черняка повідомити на ранковій «розминці» пленарного засідання про недовіру голові фракції.
Навіть не всі активісти Руху знають, що рішення про недовіру під впливом викладених вище обставин було ухвалено раніше, але не розголошувалося — відкладалося до чергового засідання Центрального проводу НРУ (хай реагує керівний орган партії). Однак стало відомо, що В'ячеславом Максимовичем подано клопотання до керівництва парламенту з вимогою... не надавати слова членам фракції. Підтверджувалися, отже, припущення щодо можливої перереєстрації фракції Руху, щоб у такий оригінальний спосіб позбутися «незадоволених». Хай навіть їх з-поміж рухівських депутатів — дві третини.
Своїм сенсаційним повідомленням В.Черняк мусив виконати невдячну місію порятунку партії від розколу ще тієї п'ятниці, оскільки це була єдина можливість залишити за фракцією право приймати колективні рішення щодо своєї долі: з понеділка всі роз'їжджалися по округах. Негайне виникнення в парламенті з благословіння спікера паралельної партійної фракції «Рух-1» лише підтвердило наші здогади про те, що створення «двійника» готувалося заздалегідь.
Інша річ, що водночас здійснювалося ще кілька «геніальних» планів розколу партії, щоб дискредитованим амбітним лідерам і натхненникам кулуарних авантюр перепав хоч осколок від неї під назвою «Рух». Це і влаштований ними 7 березня мітинг під виглядом другого етапу незакінченого з'їзду (бо як інакше було «легалізувати» свої претензії?), і подальша підтримка їх Мінюстом. Але В.Черняк про всі ці заготовки «тіньового штабу», певна річ, тоді ще не знав, і виконував доручення фракції щодо оголошення про недовіру голові з переконанням, що цим самим уже зримий розкол у парти буде відвернено. До речі, про заборону надавати слово рухівцям під час «розминок» тоді він теж ще не знав і виступити з повідомленням не зумів би, якби йому не поступився своїми двома хвилинами член іншої фракції І.Білас.
Ось із такою «демократією» зіткнулася партія, що сповідувала демократичні принципи свого існування. Цікаво, яке б вона мала майбутнє з продовженням своєї діяльності в такому ж дусі?

Спершу загорілися шапки

Мається на увазі примовка про злодія, в якого загорілася шапка. Того, хто гучніше за інших вигукує: «Тримайте!..».
Клеймо «розкольник» запустили в рухівські маси, а згодом і в пресу, керівники кількох обласних організацій, які беззастережно підтримували В'ячеслава Чорновола. За більш ніж дивним збігом обставин, вдалися до цього вони після кількох лютневих нарад вибіркових обласних голів, про скликання яких чимало членів Центрального проводу та депутатів не знали.
Розкольниками і зрадниками водночас почали називати тих, хто готувався до планового засідання Центрального проводу 20 лютого. Тих, хто зривав статутний захід, очевидно, вважали «вірними бійцями».
На цьому засіданні Центрального проводу було висловлено недовіру голові партії і призначено скликання позачергового з'їзду.
Чи треба було проводити це засідання і чи були для цього підстави? Безперечно, оскільки президія ЦП відповідно до наданих їй повноважень ще 3 лютого призначила його саме на 20 лютого. Головував В.Чорновіл. Говорилося про ідею негайного скликання з'їзду. Рішення приймалося одноголосно. Отож саме 20 лютого й відбулося це засідання з дотриманням усіх норм партійного статуту. Так само у повній відповідності із статутом НРУ (30 — «за», тоді як ЦП налічував 55 осіб) було призначено проведення 28 лютого позачергового 10-го з'їзду партії.
Чи були статутні підстави для відміни цього засідання? Жодних. Посилатися на відповідну пропозицію 24 членів ЦП (з 55-х) несерйозно, оскільки такий спосіб скасування ухваленого рішення взагалі не передбачений статутом. Одноосібне розпорядження голови партії? Такого теж не передбачено.
Шапки ж, як відомо, вже горіли, адже газета «Час» без будь-яких засідань керівного органу партії ще до засідання ЦП повідомила про інший з'їзд іншого дня, що скликається самопризначеним (то хто ж розкольники?) оргкомітетом — 6 березня. (До речі, насправді цей буцімто з'їзд відбувся чомусь 7 березня).
Тут варто загострити увагу на деяких суттєвих обставинах, якщо так зацікавила громадськість і засоби інформації тема розкольництва в Русі. Статут НРУ надає право третині обласних організацій на скликання з'їзду. Саме організацій. Однак з'явилася заява з цього приводу не організацій, а їхніх голів, дехто з яких потім отримав удома гарного прочухана. Та не це головне. Статут гарантує можливість скликати з'їзд за ініціативою «знизу», але забезпечує цю гарантію, згідно з тим же ж партійним статутом, саме Центральний провід — адже треба визначити день і місце форуму, встановити квоти представництва, віддати розпорядження щодо проведення обласних конференцій, розподілити організаційні обов'язки, забезпечити фінансування тощо. Оргкомітети (тим більше самозванні) статутом не передбачені, це прерогатива Центрального проводу Руху. Так от, саме Центральний провід 20 лютого це й зробив, зазначивши в ухвалі з приводу скликання з'їзду 28 лютого, що цим самим задовольняється вимога, викладена в заяві голів кількох обласних організацій.
Здавалося б, усе ясно. Все — за статутними канонами. Але шапки ж горять... І група «нерозкольників», плюнувши на статутні рішення, продовжує підготовку до іншого з'їзду. Чудово знаючи, що зібрати його за всіма правилами не вдасться. Головне — в будь-який спосіб оприлюднити «правильні» рішення і обрати «правильні» керівні органи. Певна річ, оголосивши на весь світ, що «правильні» рішення ухвалені «справжнім» Рухом. Очищеним від «розкольників»...
Деякі активісти цього «справжнього» Руху, визнаючи нестатутність своїх дій, намагалися виправдати проведення паралельного з'їзду 7 березня... партійною доцільністю. Мовляв, заради єдності довкола незмінного голови. З історії ми дещо знаємо про «революційну доцільність». І якби йшлося не про демократичну партію, яка багато чого засудила з практики тієї «революційної» минувшини, можна було б і промовчати.
Зрозуміло, що до канонів партійної демократії кожен має право ставитися, керуючись особистою доцільністю. Обурюючись чи помовчуючи — хто на що здатний. Але при цьому затято вигукувати «Тримайте злодія!», не помічаючи, у кого горить шапка, можуть лише дуже гарячі голови...

Пожежа гасилася. Але вчасно підносили хмиз

Було кілька нагод зупинити розкол.
Перша — відмовитися від спектаклю під назвою «другий етап 9-го з'їзду Руху».
Гарно це чи погано, а 28 лютого партія обрала нового голову. Більш ніж законно: вперше за всю історію Руху делегати обиралися на цей з'їзд за невикривленим представницьким принципом — лише від кількості партійців у місцевих організаціях, а не шляхом засилання до столиці «двадцятки» від кожної з областей, що принижувало роль і вагу більших, дієвіших та авторитетніших обласних структур. Так само вперше мандатна комісія не пропонувала додатково підтвердити мандати ще кількох учасників, а навпаки — «відсікла» огрядну групу тих, хто прибув з недооформленими документами. І все одно кворум 10-го з'їзду сягав за 90 відсотків повноважних представників від 25 (з 26) крайових організацій.
317 делегатів незакінченого попереднього 9-го з'їзду партії тоді ж передали до Секретаріату НРУ заяви про те, що не братимуть участі в призначеному «оргкомітетом» на 6-7 березня другому етапі цього з'їзду, оскільки вважають його нестатутним. Досить було й 271-ї заяви, щоб упевнитися — той з'їзд не відбудеться.
Але його все одно готували. І провели, в одних відібравши мандати, а іншим, навпаки, — безпідставно видавши. І вивівши із зали з допомогою охорони голову мандатної комісії, який не міг збагнути, що відбувається, і просив пояснень...
Про другу можливість об'єднатися в єдиному Русі говорили самі ж прихильники В'ячеслава Чорновола на траурному мітингу. Бо всі тоді задумалися над тим, як потерпають демократичні сили від чвар, амбіцій та непорозумінь. Якщо хтось зводив причини розколу в Русі до змагання між двома лідерами, то нічна трагедія під Борисполем назавжди закрила цю тему.
Важливо наголосити: Рух, очолюваний Ю.Костенком, після 7 березня й до нинішнього дня утримався навіть від проведення засідань Центрального проводу, не написав жодної заяви чи звернення з трактуванням подій у партії і жодного разу не виступив з цього приводу в парламентських «розминках», нікого з «інаковірців» не облив брудом, не видав жодного номера провокаційно-підбурювальної газети на зразок «Часу». Цим з дня в день займається Рух Танюка — Коваля — Кендзьора. І не лише цим. Ще він проводить партійні чистки та перереєстрацію індивідуальних членів, призначає нових голів обласних та районних організацій, влаштовує набіги на партійні приміщення. Це — вияв палкого бажання об'єднуватися? Третя можливість відвернути розкол: не форсувати затвердження сумнівних змін до статуту «справжнього» Руху в Мінюсті, а домовлятися про те, що самі ж пропонували у виступах по телебаченню, — про проведення в травні «об'єднавчого» з'їзду обох партійних течій. Гадаю, це теж могло бути реальним. Натомість — призначення (без будь-яких з'їздів взагалі) своїм новим лідером «позапартійного рухівця» і демонстрація братання двох рухівських фракцій у сесійній залі парламенту, коли панові Танюку закортіло зацідити в обличчя І. Зайцю. Як-не-як, теж став вважатися заступником голови Руху («справжнього»!), зрівнявся в рангу.
Нарешті, про те, що перекреслило всі можливості. Це — рішення Мінюсту, яке викликало піднесення в стані «справжніх» і спонукало їх до роздачі портфелів та кипучої організаційної діяльності одразу ж після похорону В'ячеслава Максимовича. Таки справді, з цього світу живим не підеш...

Дійтеся що стриже дивіденди з трагедій

«Похоронні дні — не мотив для партійних розбірок. Однак, як свідчить історія з похоронними днями В'ячеслава Максимовича, вочевидь, не всі згодні з правилами хорошого тону», — писала газета «День».
29 березня прихильники «партійної лінії Чорновола», виявляється, стояли не лише над домовиною, а й над головами чиновників Мінюсту, очікуючи офіційної підтримки своїх дій. Коли засипалася могила, відповідні папери вже підписувалися.
«За діями Міністерства юстиції проглядаються сили, зацікавлені в знищенні Руху, які навіть трагічну загибель В'ячеслава Чорновола використовують для поглиблення розколу в партії, — прокоментував рішення про визнання змін до статуту Руху, внесених на нелегітимному зібранні членів партії 7 березня, голова НРУ Ю.Костенко. «Очевидно, що це не юридичне рішення, а виконання політичного замовлення. Влада намагається знищити Рух».
Перед цим зміни до статуту НРУ вносилися двічі, і хоч вони стосува¬лися уточнення лише окремих норм, Мінюст узаконював їх лише під кінець другого місяця прискіпливого «вивчення документів». Цього ж разу рішення приймалося ним негайно, незважаючи на те, що партійний статут було повністю перековергано.
Наша влада винахідлива до безтямства. Перебіг подій в Русі кілька тижнів прискіпливо відстежували й засоби інформації, і той же Мінюст. Посилав своїх представників на обидва рухівські з'їзди. Отже, не міг не знати, що зібрання 7 березня було перетворено на фарс. Деяких делегатів не пропускали, натомість окремі області привезли на з'їзд зовсім інших людей з плакатами замість ідей та програм. Реєстрували прибульців «галочками». Виступи — за сценарієм, голосування — умовне, без підрахунків «за». Переобрана (?!) мандатна комісія зуміла підтвердити повноваження лише 520 делегатів (цифра з газети «Час», редагованої В.Чорноволом та Я.Кендзьором), тоді як на цей з'їзд, що розпочинався в грудні, обиралося 811. Мабуть, важко було знайти ще 21 делегата, щоб мати не 64 відсотки явки, а мінімально необхідних дві третини...
Розуміючи, що цей так званий другий етап 9-го з'їзду «не склеюється», Мінюст відклав убік передані Секретаріатом Руху списки, заяви та інші докази фальсифікату і пішов іншим шляхом — у день поховання В.Чорновола підписав правовий висновок про те, що «документи з приводу внесення змін та доповнень до статуту Народного Руху України» «не суперечать Конституції України та чинному законодавству» і «можуть бути погоджені Міністерством юстиції України». Мовляв, ви там розбирайтеся в своїй партії самі, а ми не маємо нічого проти таких змін, хто б їх не подавав. На підставі цього висновку шльопнули печатку на переписаний статут. Більшого й не вимагалося...
Широкій громадськості, на жаль, невідомо, з якою прискіпливістю вивчав Мінюст документи щодо скликання 10-го, «нечорноволівського» з'їзду Руху. Правомірність іншого, «чорноволівського» з'їзду його, як бачимо, чомусь не цікавила. Не вірите? Ось документ — висновки управління юстиції в Тернопільській області (лист до Мінюсту №17/376 від 26.03.1999 р.) щодо участі обласної (файової) крайової організації НРУ в партійних з'їздах. Цитуємо:
«Після обговорення питання доцільності участі ТКО НРУ у роботі позачергових 10-х Всеукраїнських Зборів НРУ відбулося поіменне голосування. Більшістю голосів («за» — 28, «проти» — 16) було прийнято рішення про скликання крайової конференції для обрання делегатів на позачергові 10-і Всеукраїнські Збори НРУ. Після оголошення результатів голосування (Тобто вже після ухвалення позитивного рішення. — Авт.) засідання крайової ради було зірване прихильниками В.Чорновола. Частина членів крайової ради залишила зал, щоб знайти можливість завершити засідання крайової ради...». Крайова конференція відбулася наступного дня (57 делегатів з 81) і обрала 56 делегатів від Тернопільщини на позачерговий 10-й з'їзд Руху. Але це вже було потім. Ми ж дочитаємо висновки облуправління юстиції: «...Друга частина членів крайової ради (прихильники В.Чорновола), яка залишилася після того, як було зірвано засідання крайової ради 27.02.1999 р., вирішила провести засідання крайової ради... Кількість членів крайової ради та кількість присутніх на засіданні крайової ради в протоколі не вказується (Що ж було вказувати, якщо, за документами, спершу зібралося 44 з 56, потім щонайменше 31 змушені були залишити зал, і залишилося не більше 13? — Авт.). Встановити правомочність засідання крайової ради немає можливості. За рішенням крайової ради було вирішено провести позачергову конференцію ТКО НРУ 5.03.99 р. ...Результатів голосування в протоколі крайової ради від 27.02.99 р. немає. Згідно з протоколом від 5.03.99 р. позачергової конференції ТКО НРУ, було обрано новий склад (?! — Авт.) делегатів на другий етап 9-х Всеукраїнських Зборів НРУ. Крім того, конференцією було переобрано голову крайової організації, крайову раду, крайовий провід, ревізійну комісію. Список обраних делегатів не представлено для перевірки. ...В протоколі конференції не вказано, скільки делегатів має бути згідно із затвердженими нормами представництва та скільки присутніх. Встановити правомочність крайової конференції також нема можливості».
Шановний Мінюсте, це писалося твоєю ж службою і передавалося тобі ж для ухвалення об'єктивних рішень. Йдеться як-не-як про одну з двох найбільших обласних організацій Руху. Чи можна після цього всерйоз говорити про так званий з'їзд 7 березня, якщо по декілька десятків делегатів на нього «штампувалися» в такий спосіб?
Детально зупинився на цьому прикладі окозамилювання в надії, що відповідальні функціонери наших політичних партій зроблять належні висновки про «неупередженість» українського Мінюсту.
Вже після затвердження ним змін до статуту НРУ, прийнятих на «справжньому» з'їзді 7 березня, голова Секретаріату Руху Б.Бойко передав особисто міністрові пані С.Станік 341 заяву делегатів 9-го з'їзду НРУ, які засвідчили своїми власноручними підписами: на з'їзд не ходили. Це понад 42 відсотки делегатського корпусу, тоді як статут допускає відсутність на з'їздах не більше однієї третини (в цьому випадку — не більше 270 осіб). Аналогічні заяви від делегатів продовжують надходити, хоч дехто з відсутніх на тому так званому з'їзді і відмовляється їх писати, вважаючи це принизливим. Заокруглені підрахунки свідчать: більшість легітимне обраних делегатів на «повторному» з'їзді не були і, відповідно, ніяких змін до статуту не приймали...
Що мав би робити після цього Мінюст? Кажете, призупиняти чи відміняти своє рішення?
А дзузьки! Влада, слухняним інструментом якої став Мінюст, з минулорічного літа до цьогорічного березня виконувала головне завдання — усувала Рух з виборчої кампанії. Рух, що не підіграватиме нинішньому президентові, а заявить власного серйозного кандидата і забезпечить йому голоси виборців, на які так розраховує Л.Кучма.
Але це виявилося програмою-мінімумом. Смерть В'ячеслава Чорновола спокусила владу здійснити й програму-максимум — знищити Рух як досі найбільшу національно-демократичну політичну силу. До чого тут інтереси держави? Комусь так треба...

Далі — буде ?

Далі буде ще всякого. Неважко спрогнозувати затяжну судову тяганину довкола більш ніж сумнівних рішень Мінюсту з однозначною вигодою для влади: обидва Рухи довгі місяці перебуватимуть у підвішеному стані. Таким чином, під час президентської виборчої кампанії з них, немов з пластиліну, можна буде виліплювати будь-яких коників.
Що вирішать суди? Для сильних світу цього — не матиме значення. Бо розхльобуватиме рухівську кашу Мінюст, а хто може гарантувати, що вже завтра Кабмін не загримить у відставку з усіма мінюстами і міннаввипередкиприсідачками? Одних погнали, інших (чи знову тих самих) призначили.
Головне — вибори. Будь-що досягти бажаного результату, а решта прикладеться...
Без В'ячеслава Чорновола все в Русі, як і в Україні, відбуватиметься інакше, ніж було б з ним. Відтепер Україна стане іншою, бо втратила останнього зі своїх політичних могіканів, які не лише вивершували нашу Незалежність, а й дужали тримати її на своїх плечах. Відтепер на чатах нашої державності мають стояти інші — хто не бував у лещатах тоталітарної системи, хто прийшов у політику і у владу вже після «відкриття шлюзів»... Чорновіл же височітиме над ними символом незламного Українського Духу.
З цього світу таки не підеш живим. «Причини трагедії встановлюватиме слідство, — заявили в некролозі ті, хто «виявив політичну мудрість, патріотизм і порядність, залишаючись на позиціях Програми і Статуту Руху, дбаючи про єдність партії» (так «принагідно» в цьому ж некролозі похвалили вони самі себе). „Однак, якими б не були його висновки, зрозуміло одне: В'ячеслав Чорновіл гасив пожежу, розпалену розкольниками Руху. Він їздив по всій Україні, домагаючись єдності Руху, і загинув у дорозі...».
Один мій колега по фракції, прочитавши цей некролог, сказав: «То хто ж має каятися? Хто змушував Чорновола мотатися по всій Україні, замість того, щоб працювати в сесійній залі? Щоб жити й далі?..». Мабуть, у різних Рухах ми справді є різними, якщо одні розмахують смертю, мов прапором, а інші мовчать. Якщо лише одні могли заявити над могилою, що смерть В'ячеслава Чорновола врятувала Рух. І якщо ті ж одні — носії «політичної мудрості, патріотизму і порядності» — додумалися ходити по кладовищу з начепленими на груди табличками організаторів траурних заходів з поміткою про обід (тільки для «справжніх»!).
Юрій Костенко принципово заперечує проти встрявання в суперечки та спекулятивних апелювань до рухівських мас із натяками, в який Рух треба перебігати. Кожна із сторін має аргументи відповідного гатунку.
Бо далі — буде. Минуть суди, мине цьогорічна президентська кампанія, в переддень якої владі таки вдалося загнати Рух у глухий кут. Однак життя (політичне — теж) на цьому не обірветься. Не пройде й два роки, як знову закопошаться виборчі штаби, переформовуючи партійні списки. Гадаєте, на старт забігу до нового парламенту не вийде партія під назвою Рух?
Я не сумніваюся, який саме з нинішніх двох Рухів це зробить з підставами на успіх. Придивіться, хто в якому опинився. Задумайтеся, чому. Оцініть потенційні сили. Здогадайтеся, чого і про кого в цій статті не сказано відкритим текстом. І ви зробите такий же висновок.

Квітень 1999 року
* пан Микола з 2005 року член НСНУ.
** М.Косів член фракції БЮТ з 2006 р.